Глава 8

— Як-як… Виразно читай! 

Йой, мамочко! Невже вона це вголос сказала? Не вміє ж Ісар думки читати? Бо відповів їй саме він! Може, вона хоча б тільки останню думку до всіх випалила?.. 

— І ще — голосно! — слідом за принцом-драконом побажав хтось з дальнього ряду. 

За відсутністю попід рукою кафедри, професор роздратовано постукав по стільниці стола на першому ряду. 

— Тихіше! Я вимагаю порядку, адепти. Знаю, що так базікати ви можете вічність, але в нас триває лекція. — Викладач обвів аудиторію грізним поглядом. — Історія, то скарб, яким молоді створіння, як ви, частіше за все нехтують. Бо, на відміну від нашого принца Рея, ще не знають: за помилки з її незнання будуть платити кров’ю! І винні, і безвинні. Не вірити? А ось адептка Колосвітня нам про це прочитає… Прошу, дівчино! Ми вас уважно слухаємо. 

А-а-а… згорів сарай, палай і хата! Тобто — академія… Зараз вона їм тут розповість… Спробує себе у жанрі стенд-ап імпровізації. А що? Ось виженуть її звідси — буде так на життя заробляти. «Стенд-ап від потряплянки. Відчуй на смак жарти інших світів!» Може так і за борги розплатиться, а може… і на революцію проти сімейки Ісара назбирає. Ящір підколодний! 

Ось, зараз і почне. Треба тільки удавати, що вона читає… 

Ася опустила погляд на конспект. 

Чи то з переляку, чи то від напруги та нервів, а в голові в неї сильно запаморочилось. Сильно-сильно, майже до втрати свідомості. І голова розболілася, наче в неї хтось спробував одним махом величезного гарбуза запхнути. Добре, що Ася до цього трималась руками за кафедру, наче боялась, що та від неї збіжить. Хоча з цим просто — стоїш, тримаєшся, зайвого не ворушишся, тобто менше шансів забитися та знову осоромитись. Не з її нав’язаною незграбністю експериментувати. 

— Що ж ви, адептко? Аудиторія вже затамувала подих та чекає! Не стримуйте їх жагу до знань. Тим паче, що на свою чергу очікує інше балакуче створіння, — поквапив професор. 

Троль, а не професор. Хіба не бачить, що їй погано? Мабуть, через це вже й глюки почалися. Іншої причини, щоб почати… читати казна-як і що написане, певно, не існує. 

«Оце в мене уява! — самої собі зраділа дівчина. — Може, якщо не стенд-апом, так книжками почну заробляти? А що? Тільки буде треба знайти людину, якій надиктовувати». 

Є чому зрадіти — он як складно в неї виходить: «…і тоді один зі старших богів — Олк — назвав улюблене дитя молодшої богині Еї почварою». 

— То що, будете читати, чи прямо зараз готувати наказ на ваше відрахування, адептко? — у розлюченого професора майже урвався терпець. 

— Перепрошую! У вас почерк нерозбірливий… — аби відбрехатися сказала Ася, яку щойно… осяяло. 

А якщо це не глюки? А якщо… все з нею гаразд? 

Вона вже вміє читати?! 

Що там гнійний блондин сказав? Виразно читати? 

А чи сам він зрозумів, що для неї зробив? Ася обережно зиркнула на нього. 

Пика пихата, все як завжди. 

Ха-ха! Оце так поворот! Навіть з тієї драконячої кульки може бути користь для полонянки-потроплянки. Якщо розумно скористуватись, звісно… 

Ася на мить прикрила повіки, щоб хоч так притишити бісиків в очах, що зараз, мабуть, стрибали від радощів. 

— Професоре… 

— Ну що ще вам, нестерпна дитина? 

— Питаннячко! Лише одне-однісіньке, ну? 

— Кажіть вже. 

— Та я до принца Ісара, не до вас, професоре. 

Викладач лише махнув рукою — дозволив. 

Ася проковтнула посмішку та удавано насупилася: 

— Ваша високість! 

— Так, — милостиво відповів блондин, який сам ледве приховував свою радість. Ще б пак — рабиня добре головою впала, в якісь повіки не огризається… — Питайте! 

Скільки величі у його тоні! Наче корона не на голові, а у… дупі. Хай радіє, що не королівська — та точно більша за розміром. 

— Дозвольте вас спитати… — Ася ледве стримувалась від азарту: чи вийде щось з її задуму? 

Тільки б все вийшло! Тільки б вона не помилилась! 

— Скоріше вже! — професор вже був не радий, що погодився на «одне питаннячко». 

Тож… часу підбирати слова Асі не залишилось. 

— Я так хвилююся, ваша високість, так хвилююся! — несамовито, з місця в кар’єр прийнялася тараторити дівчина. Якщо з батьками виходило їх забовтати, то чому з принцом не вийде? Надійний метод на всі часи. Далі був спосіб тисячі та одного — найголовнішого — питання. Тут було важливо тримати шпаркий темп. — То ви казали — виразно. Той хлопець, вибачте, не помітила, хто саме, думаю, що симпатичний, сказав — голосно. А я до цього ніколи ще на такій великій аудиторії не виступала. Так хвилююсь, так хвилююсь! Боги, допоможіть! Не хочу, ось зовсім не хочу вас чимось розчарувати, ваша високість, — все скоріше говорила Ася. У якусь мить вона упіймала здивований погляд Рея, та поквапилась відвести від нього очі. Неслушна мить відвертатися на цього хлопця. Її метою був зовсім інший. Саме для нього вона скорчила на обличчі щось середнє поміж жалісним виглядом та поглядом заблукалого цуценяти та нав’язливою захопленістю сором’язливої дурепи. — А якщо мені щось не вдасться?! А якщо трапляться іншомовні слова? Або вимова не чітка і я щось не так прочитаю або не так зрозумію?! То що ж мені роботи? А… 

— Читай будь-якою мовою! — не стримався таки принц-блондин. — Все ти зрозумієш! 

«Подіяло!» — Ася ледве не зареготала від щастя. Та зараз не час — треба користуватись моментом, закріпити успіх та замаскувати свою диверсію. 

— О! Ваша високість! Ви такий гарнюня! Просто лялечка! А може я вам і законспектую щось, розбірливим почерком, га? Я ж з радістю! 

— Законспектуй! І пиши так, щоб було за взірець каліграфії! — рявкнув принц, зад якого, мабуть, вже палав від обуреного погляду професора Монтвуса. Ще трохи й він сам, своєю королівською особою піде читати лекцію на кафедру. — І заткнися вже! Ні… читай конспект. І повертайся після цього на місце. Забудь про незграбність…