Глава 5

Як Ася не храбрувалася, але сльози таки покотилися і по щоках, і по носу. 

Ось що за нещасливий день такий, га? 

День народження? 

Угу, день народження неприємностей! Не інакше. 

І як би ж вони траплялися з кимось іншим, або розподілялись якось більш рівномірно… 

Ася поклала на стіл купку книжок, що їх їй вручила пані Зукаллі, коли дівчина повернулася до гуртожитку. Виявляється, Тайлерен не забув, що декан доручав йому відвести Асю до бібліотеки по підручники. Щоб не гаяти час він зробив по-іншому: збігав по книжки сам, передавши їх дівчині через комендантку. 

Тож пані Зукаллі стала свідком Асіного збентеження — до гуртожитку дівчина повернулася сама не своя. 

Клятий Волан-де-Торт! 

І що вона йому зробила, от питання. 

У двері постукали. 

Ася змахнула сльози та пішла відчиняти. Позорисько яке… 

— Ось, це тобі, — за дверима стояла пані Зукаллі. В руках комендантка тримала якісь складені стопкою речі. — Тут мантія для занять та те, що необхідно кожній дівчині. Наскільки розумію, речей у тебе небагато? 

— Зовсім немає, — зітхнула Ася. 

А чого скривати? Подумки вона вже гуляла голяка і на заняття, і по гуртожитку. Що з того, що відтепер вона була повноцінною адепткою? Найближчим часом роздобути якісь гроші їй не світило, бо… 

Волан-де-Торт загнав Асю у величезні борги! 

Підступний барига від магії! 

Невідомо, що клятий магістр Корнеліус зробив з деканом факультету просторової магії за ту нещасну годину, поки вона ходила з Тайлереном, але ж товстун змусив магістра Ейверса з власної кишені заплатити за Асю повну суму за річне навчання — усі дві тисячі срібних монет! Тож зарплатні їй, мабуть, не бачити… 

Декан — свята людина — він ще й попросив вибачення! 

— Я не зміг сплатити вам гуртожиток для адептів, тож, на жаль, вам доведеться жити серед співробітників… 

Ася ледве не розплакалася, почувши це. Магістр Ейверс так ніяковів, а вона… О, та що вона могла?! Сказати йому: я потрапила сюди з іншого світу і навряд чи зможу повернути вам борг? Або: в мене немає гребінця та змінної білизни?.. 

Який сором! Який жах! 

Невже усі дорослі так маються з грошима? 

А вона ще так пишалася, що не сиділа на шиї у батьків — минулого літа навіть працювала: розносила замовлення з магазинів та ще роздавала рекламу. Зароблених грошей вистачило на нові навушники та ще щось… чого вона зараз і згадати не може… 

Подумати тільки: вона і не замислювалася, що з клятими грошима може бути так… 

В їх сім’ї всього вистачало, при цьому батьки не виснажувалися на роботі. Тож Ася ніколи не переймалася через гроші або їх брак. 

Але ж… магістр Ейверс віддав за неї усі свої заощадження! Все, що мав. Ще й відчував себе винним перед Асею, що трішечки забракло. 

А якщо нічого з королівським грантом, про який говорили в комісії, не вийде? 

А якщо батьки її так і не знайдуть?.. 

Жах! 

Жах і сором. 

Ні, вона нізащо не піде до декана з іншими своїми проблемами. Якось сама викрутиться. 

Але ж яка несправедливість! Цей Корнеліус спеціально до неї причепився, не інакше. А декан постраждав нізащо, як не крути. Підступний Волан-де-Торт його просто розвів на гроші. Певно ж, що все можна було владнати без таких жертв. В цьому дівчина була переконана. Ти диви який цей магістр Корнеліус хитрий — багато хто з викладачів збиралися дати гроші на її навчання, навіть сам ректор-архімагістр, а цей інтриган у воланах змусив платити лише магістра Ейверса. 

Про неприємності з його драконячею високістю навіть згадувати не хотілося... 

Тож Ася вирішила зосередитися на тому, що могла зробити сама. Тобто сумлінно працювати та не менш старанно вчитися. 

Та Асін рішучий настрій самотужки подолати все й усіх майже відразу дав тріщину. Як тільки вона, сповнена намірів неодмінно стати першою в навчанні, відкрила один з підручників. 

— Срака! — вилаялася дівчина. І це ще було дуже м’яко сказано... 

Ні однієї знайомої літери! 

Може Ася якимось дивом і розмовляла з мешканцями цього світу зрозумілою мовою, але ж до писемності це ніяк не відносилося. Вона не могла прочитати ані слова. Все у тому фентезі про потраплянок брешуть. 

— Оце я встряла… 

Поперед її внутрішнім поглядом представ розгублений магістр Ейверс, якому вона вже заборгувала за навчання, до якого навіть і приступити не зможе! 

Схоже, що віддати борг Асі не судилося, адже не буде в неї ніякого королівського гранту — вона не зможе довести, що є обдарованою ученицею… 

Ася уткнулася обличчям у подушку та гірко заридала. 

Сльози все лилися і лилися, наче десь в Асі прорвало дамбу. Справжнє водопілля. 

Подушка безнадійно промокла, а дівчина все плакала й плакала.  

І за нещасливий свій день народження. 

І за потрапляння в чужий світ. 

І за тих, хто взявся їй допомогти, але буде розчарований. 

І за батьків, котрих вона, мабуть, ніколи вже не побачить… 

На ранок сигнал до пробудження Ася зустріла вже на ногах, бо прокинулася майже за годину до нього. Причиною став сон, в якому їй наснилися такі рідні й такі недосяжні батьки, що, мовби нічого не трапилося, спокійнісінько пили на кухні чай та тихо балакали про якісь чи то заломи, чи то переломи… 

— Ви взагалі шукати мене думаєте чи ні? — ображено промимрила Ася та відразу ж прийшла до тями, наче їй каву залили внутрішньовенно, навіть позіхати не хотілося. 

Тож зайву годину дівчина витратила на те, щоб привести до ладу кімнату. 

Роботи було небагато. Можливо, завдяки якимсь чарам в кімнаті було прибрано. Навіть пилу на шафі Ася не побачила. А вона таки полізла перевірити. 

У вузькому гардеробі вона розвісила одежу, що її принесла комендантка. Книжкам місце знайшлося на столі — поличок не було, мабуть, через те, що кімната призначалася робітникові, а не адептці.