Глава 4

Чому вона досі стоїть поперед магістрами? На що сподівається? 

Пора накивати п’ятами, поки блондина поблизу немає! Навряд він зможе командувати нею, якщо вона збіжить з академії як найдалі. Головне — непоміченою прошмигнути попід тонким носом драконячої високості. 

— Вибачте, що зайняла ваш час, — сказала Ася, ніяково помахавши піднесеною рукою, — як тут заведено прощатися вона не мала уяви. Дівчина вже повернулася до дверей, коли… 

— Стривайте, Ася! Ні-ні! Ми не можемо вас відпустити, — сказав сивий маг, та поглянув у бік огрядного чоловіка, що був серед присутніх самим низеньким, від того здавався схожим на шар, прикритий білою мантією. — Корнеліусе, що ми можемо зробити в такому випадку? Щоб не втратити перспективну адептку, га? 

Серед присутніх товстун не виглядав самою зацікавленою особою. Асі не сподобалося яким прискіпливим зором він пройшовся по її розкішному вбранню. Цей чоловік достеменно знав, коштовні чи ні камені на сукні з драконячого гардероба. Та й сам він... вирізнявся поміж інших магістрів доволі примхливою одежею. З-під коміру виглядали пишні мережеві волани, а золоте шитво його академічної мантії було чи не найбагатше. 

— Цікаве питання, — протягнув Корнеліус, мовби граючи на нервах присутніх. Якийсь сухорлявий маг зі скуйовдженим волоссям не витримав, та в нетерпінні голосно тупнув. Ася винною себе не почувала, тому сміливо зустріла цупкий погляд товстуна. — Якби-то дівчина з’явилася раніше та довела, що її дар насправді є... унікальним, то ми могли б оформити її як стипендіата від корони, але ж… 

— Корнеліусе! — докорив йому сивий маг. 

Товстун розвів руками: 

— А що я можу, архимагистр? Я не Золотий Дракон! Навіть якщо ми почнемо оформлювати документи прямо сьогодні, гроші з казни отримаємо через луну, а може й дві! Та ще врахуйте, що потрібно буде довести, чи вона насправді така унікальна та обдарована, — зі скепсисом закінчив він. 

— Тобто Асі потрібно якось протриматися в академії дві луни? — перепитав той худорлявий маг, що незадоволено тупав. По голосу дівчина признала в ньому чоловіка, що мріяв з її допомогою зробити відкриття в просторовій магії. 

— Саме так, — підтвердив Корнеліус, а коли худорлявий зрадів, тут же поквапився його прикро вразити, — але!.. — Товстун здійняв пухкий палець. — До того часу, поки нам не дадуть грошей, ми не можемо виділити цій… Асі… ані кімнату в гуртожитку, ані дозвіл в їдальню, ані допустити її на заняття! 

— Але ж… тоді як нам доказати, що вона варта стипендії? — спитав хтось із магів. 

— А якщо заднім числом, га? 

— Тобто за оману перед королівськими ревізорами ви будете відповідати? — Корнеліус повернувся до жінки, яка запропонувала останній варіант. 

То, як він це спитав, остаточно підказало Асі, що товстун проти її навчання в академії. 

«Ууу, Волан-де-Торт недороблений!» — подумала вона, мстиво переробивши ім’я книжкового лиходія до статури жадібного мага. Чомусь їй не вірилося, що ситуація настільки безнадійна. Було б бажання… 

— Ви формаліст! — ображено вигукнув худорлявий. — Наука для вас ніщо! Я сам, можливо, з колегами… Ми внесемо платню за два місяці! 

— А потрібно відразу за рік, — самовдоволено перебив мага Корнеліус. 

«Ну точно — Волан-де-Торт!» — вирішила Ася, скреготнув зубами, бо навчатися в магічній академії їй дуже хтілося. Ну… поки татко її не знайде, звісно. А можливо, вона й сама впорається — навчиться як слід чаклувати та повернеться на Землю. На канікули! Просторова магія ж і за переміщення відповідає, чи не так? 

— Корнеліусе, — знову взяв слово сивий маг, до якого зверталися архимагистр, — думаю, в цих обставинах ми можемо піти на деякі послаблення. І не заперечуй. Я сам дам частину грошей. 

— Але я все одно не зможу оформити її як адептку! А раз вона не адептка — проживати на території академії та відвідувати заняття не зможе! 

— Ні, відвідувати зможе, а ось складати проміжні заліки та контрольні — ні, — заперечив архимагистр. 

— Та я Асю у деканат помічницею візьму, тож і с гуртожитком питання вирішиться, — піднісся духом худорлявий. 

— Ото так і вирішимо, — закінчив архимагистр. 

— А факультет? — спитала одна з жінок. 

— Раз магістр Ейверс дає Асі роботу та дах над головою, тож і навчатися вона буде у нього. Корнеліусе, займись цими питаннями негайно. 

Коли Ася із товстуном та своїм майже деканом покинули екзаменаційну залу, дівчина відразу ж побачила принца-дракона. Блондин спирався плечем о стіну та споглядав на двері, при цьому красень не маявся наодинці — компанію йому складала гарненька блондинка. 

— Ось, Ізабелла, дивись кого за тебе прийняли, — зловтішно промуркотів принц, кинувши на Асю багатозначний погляд. А саме — поглянув на її грудину, де попід шкірою ховалася таємнича срібляста кулька. 

Ася прискорила ходу, щоб укритися за фігурою декана факультету просторової магії. Зайвий раз потрапляти на очі нахабному дракону бажання в неї не було. Тим паче що вона усвідомила всю марність свого плану втечі з академії, що мала від початку. Блондин полював за усіма правилами — піджидав у засідці, збирав прихильників та готувався крикнути: «Ату її!» 

«Боже! Зроби так, щоб ми навчалися на різних факультетах!» — взялася благати дівчина, хоча ніколи не вважала себе набожною, але зараз згадала про Вищі Сили. 

А хто ще їй допоможе в чужому світі? 

Іззаду пролунав сміх. Два голоси — дівочий та… блондинистий. 

Волан-де-Торт, тобто Корнеліус, в академії був кимсь на кшталт проректора та відповідав за матеріальне забезпечення та адептів у всьому, що не торкалось питань навчання та його результатів. 

«Адміністратор. Мабуть, він і магістр лише через це, — подумала Ася, примітивши, що товстун усе ще незадоволений її присутністю в навчальному закладі, — не схожий він на великого мага». 

Таке враження склалося не на порожньому місці. Корнеліус не квапився вести дівчину та декана факультету просторової магії до свого кабінету, а на довгому шляху хоч-не-хоч помітиш, як та до кого ставляться інші. Отож — товстуну у воланах та роззолоченій мантії ніде не були раді.