Глава 3

Як на гріх, Ася витріщилася, не здогадавшись заплющити очі, тож упіймала всю гамму відчуттів. Навколо нестерпно палахнуло яскравим світлом та водночас обдало безпросвітною тьмою. У якусь коротку мить тіло дівчини дуже розігрілося, так, що вона відчула, що мало не скипає. Та на щастя все це майже відразу скінчилося — Ася не зварилася живцем, не вибухнула, навіть очі в неї осталися цілими, а не стекли кров’ю по щоках, як причулося спочатку… 

— Щоб його підняло та гепнуло, того, хто придумав це..., — промимрила дівчина, збагнувши, що то було не катування, а «пречудесний» спосіб переміщення у просторі, мабуть, славетна телепортація, бо стояла вона нині зовсім не в тому місці, де була ще секунду тому. 

— Ваша високість принц Ісар! 

До їхньої групи кинувся якийсь чоловік у чудернацькому балахоні. 

«Мантія», — вирішила Ася. Балахони,  академії та магія у неї асоціювалися саме з мантіями, а ще з хлопчиком, що мав шрам на чолі та круглі окуляри. Так, дивитися кіно про Гарі Поттера у її поколінні вже було не настільки модно, як колись, але вона таки мала цей досвід. Звісно, потайки від більш  прошарених друзів. 

Навкруги було повно людей у таких саме темних балахонах, тож Ася не могла помилитися. Тим паче щось таке принц-дракон казав перед відправленням… Ага, саме так: «Сіртанська академія магії». І ще щось… 

Портальна зала. 

Арки, схожі на ту, під яку вони увійшли в маєтку принца, у залі академії стояли цілим рядком. Коло них метушилися люди, або істоти, що ними удавалися. То тут, то там попід арками з’являлися усе нові та нові хлопці та дівчата, але ж ніхто не кидався до них, вклоняючись ледь не до підлоги. 

Служник, а його догідливість свідчила саме про це, здійняв таку метушню, що в Асі від нього голова пішла обертом. Та не в неї однієї. Блондиниста високість, мабуть, теж забулася, бо ніякого наказу Асі не віддала, так і почимчикувала з гордівливим видом за скаженим підлизником. Тож дівчина, що відсторонилися, коли служник навертав круги навколо принца, знову… загубилася. Вдруге за день! 

А ще ж не вечір… 

Слуга з валізою, що прийшов разом з ними з маєтку на острові, розчинився серед натовпу, як і блондин-нахаба. 

В цей раз кликати: «Агов!», Ася не стала, а пішла собі з цікавістю розглядати портальну залу академії магії та її студентів, або як вони тут звуться… 

Подивитись було і на що, і на кого! 

У випадку з академією, портали ніхто під землю не ховав. Величезний зал освітлювали височезні стрілчасті вікна, прикрашені кольоровими вітражами, на яких були зображені незрозумілі Асі символи. Так вона вгледіла книгу з квіткою на обкладинці, меч, оповитий плющем, посох, з якого виривалася блискавка, та багато іншого. 

Стіни з каменю теплого жовтого кольору надавали приміщенню, яскраво освітленому полуденним сонцем, святкового настрою. 

Відчуття празника доповнювали щирі усмішки — молоді люди навкруги більшістю раділи. Тут і там чулися галас та привітання. Хлопці не соромилися хватати і штовхати один одного — зразу ж було ясно, що зустрілися друзяки. 

Дівчата поводились більш гідно, але й вони повсюди збивалися у групки, щоб попліткувати та посміятися з лише їм відомого приводу. 

Як це нагадувало Асі рідну школу поперед лінійкою на перше вересня, коли вона з друзями вперше зустрічалася після літніх канікул. 

Чи буде в неї змога побачити їх ще раз? А батьки? Ой лишенько! Що з ними буде, коли вони не зможуть її знайти! 

Зосередившись на власних думках, дівчина плелася світ за очі. Аж поки не трапилася на шляху вродливого брюнета… 

— Прокинься, сновида! — весело гаркнув він на неї, та міцно тряхнув за плече. 

Як зачарована, Ася здійняла голову. Оце так красунчик! І такий живчик! Вона зраділа, що зараз одягнена по вищому рівню, а не пала хлопцеві під ноги у горезвісній білизні, що її встигла продемонструвати драконам в Забутому храмі. 

— Першокурсниця? — Брюнет грайливо підморгнув. — Побачимося, полум’яна незнайомко! 

Ася ще довго дивилася красунчику услід. До речі, за ним також біг слуга із валізами. 

— Чому ви ще тут? — відкілясь налетів на неї ще один незнайомець. В мантії. Та він не стелився попід ногами, чим на краще відрізнявся від того, що утягнув за собою блондинисту високість. — Скоріше за мною, на вас усі чекають! 

У якусь мить Асі здалося, що служник підхопить її попід лікоть та потягне за собою, так він хвилювався, що вона йде недостатньо швидко. Але їй не дуже хтілося знову повертатися під ярмо принца-дракона, тим паче що сріблястий візерунок на її груді нікуди не подівся. Щастя, що зараз він був майже непомітний. 

Слідом за слугою в мантії Ася вийшла з портальної зали. Вони пройшли кількома коридорами, тричі минули сходи: то вгору, то вниз, та знову вгору. Декілька разів повернули, поки не опинилися перед багато прикрашеними різьбленням дверима. 

«Цікава, але незрозуміла екскурсія», — гмикнула про себе дівчина. 

Чоловік відчинив перед Асею двері: 

— Прошу. На вас чекають. 

Ася кивнула, перевела подих та увійшла до ще одного залу, але не такого великого, як портальний. 

Крізь високі вікна, розташовані прямо навпроти входу, сліпило сонце. Тож дівчина не відразу помітила довгий стіл, за яким сиділи поважні люди у світлих мантіях, розшитих золотом. Блискуче товариство, як не поглянь. 

— Підходьте сюди, ваша милість, — звернувся до Асі сивий чоловік, що займав місце по центру. — Екзамен дуже простий, хвилюватись не треба. 

«Екзамен?» — відсахнулася дівчина, на мить вирішив, що опинилася уві сні, точніше — в кошмарі, що його навіяла підготовка до ЗНО, яке їй ще потрібно буде скласти наприкінці навчального року. Звістка про екзамен навіть перекреслила подив від незвичного звернення. 

— Покладіть руку на цей кристал, — між тим продовжив чоловік. 

Знервована Ася не відразу розгледіла якийсь-то там кристал. А коли виконала вказівку та поклала руку на доволі великий напівпрозорий камінь на підставці, тут-то «пазл» і склався: окрема зала, ряд осіб, слова про екзамен, кристал, академія… магії…