Глава 2

— Стривай! 

Ася відразу ж розплющила одне око, щоб з мольбою поглянути на ватажка. 

— Порвати їй горлянку ми ще встигнемо… — Надія, що на мить зайнялася в душі дівчини, майже тут же згасла… — Але… — перший самим ретельним чином окинув напівголу жертву поглядом, — вона здається мені напричуд дивною… Чому вона у такому вигляді, та зовсім від цього не ніяковіє?.. 

Ось дурний! Ася про себе гмикнула, бо ситуація склалась іронічна. Чого б це дорослій дівчині у часи переможного Інстаграму соромитись свого тіла в спідній білизні? Та вона навіть пристойно одягнена, враховуючи сорочку! Їй не за святенницькі звичаї треба турбуватися, а за можливе насильство та наглу смерть! 

З рук дівчини вирвали вузол з одежею. 

— А це що? — запитав третій, коли почав порпатися у чужих речах. — Ніколи такого не бачив. 

— Я вам більш скажу, — подав голос ще один з чоловіків, — ніяк не збагну, як вона сюди потрапила… 

Ася спробувала повернути голову, але ніж від її горла нікуди не дівся. Все, що вона змогла — розгледіти краєм ока зараз монолітну стіну, скрізь яку раніше увійшла на свою біду. 

— А людина-то сповнена сюрпризами! — з якоюсь незрозумілою радістю відмітив молодик. 

Терпець обірвався, попри загрозу. Ася продемонструвала характер, за який тато і кликав її «карою небесною»: 

— Що ви завели: людина, людина! 

— А хіба ж ні?.. 

«На себе б глянули!» — подумала дівчина та задерла носа, добре що ніж цьому ніяк не заважав, навпаки — додавав ситуації драматизму. 

— Ні! А може я... дракон? — Ася оскірилася, демонструючи зуби, раз не в змозі пихнути вогнем. 

Якусь секунду панувала тиша, а потім… 

Гримнув сміх. Ні — гоготіння! Навіть п’ятий, що держав ножа, затрясся та поранив Асю. Дівчина запискотіла, по шиї покотилася крапля крові. 

Але не всім чоловікам було весело… 

Від льодяного погляду ватажка Асі стало холодно. Затиснуті до білини губи чоловіка ворухнулися… 

— Ти з нас глузуєш, дурне дівчисько?!! 

Регіт у ту ж мить скінчився. 

— Я тобі це так не подарую… — Перший схопив Асю за плече й виштовхав з кола своїх поплічників, п’ятий дивом встиг прибрати ніж. — Речі її сюди, — ватажок вказав на стіл. 

Не пройшло й хвилини, а чоловіки вже згрудилися навколо курточки, джинсів, светра та чобіт. Особливо Асю порадувало, як вони розглядали її шкарпетки, — ну так, не цикламенами пахнуть. 

З кишень витягли все: і ключі від квартири, і дрібні гроші. Єдине, що Ася спромоглася заховати — смартфон, який вона все ще тримала в руці. Але й до нього дійшла черга. Зухвалий молодик у якийсь момент підкрався до безпорадної дівчини та вихопив диво китайської електроніки. 

— Що це таке? 

Ася знизала плечима і відвернулася. Відповідати на дурні питання вона не винаймалася. 

Судячи зі слів, якими супроводжувався огляд, цим чоловікам було у дивину все! І незвичний крій речей та взуття, і матеріали, з яких вони виготовлені. А як незнайомці розглядали гроші! 

— Що це за мова? — питали один одного. — А метал? Це точно монети, але не срібло! 

— Грішні крила, що це за штука? Якийсь артефакт? 

— Ооо! — Чоловіки відсапнулися, коли молодик поклав на стіл смартфон, та, мабуть, при цьому щось натиснув, засвітивши екран. 

— Я її точно вб’ю! — Перший знову погрозливо зиркнув на Асю.  

І чого розлютився? У неї на тому екрані дуже мила заставка: мультяшний зелений дракончик серед великих рожевих тістечок. Солодко та по-молодіжному. 

— Ні, батьку! — заперечив молодик і схилився до самого вуха ватажка — щось зашепотів. 

Ася так і стояла, куди її штовхнули. Тікати навіть не намагалася, бо не бачила ніяких дверей. Проте у занадто просторому приміщенні були неймовірно величезні вікна без скла. Спекотливий вітерець час від часу налітав крізь них, що викликало колихання гарячого марева. Судячи по яскравому сонячному світлу — на дворі день. За вікнами не було помітно ані деревця, ані якогось будинку… 

Стіл, біля якого точилася метушня над її речами, стояв в еркері, по центру якого на постаменті височіла статуя невідомого Асі почварного мужика, на фоні якого п’ять змовників виглядали ще більш ефектно. 

Тільки зараз Ася зрозуміла, що в чоловіках, які  їй трапились, змусило думати, що вони якась особлива група. Всі п’ятеро були блондинами. А ще — вдягнені вони як в історичному або фентезійному фільмі! Зрозуміло, не ельфи. Принаймні довгі вуха в них не стирчали. Але усі як один красені, що вражають ростом і статурою. У звичайному житті таких разом в одному місці та ще й в такій кількості не побачиш. 

Судячи по обличчях та відтінку волосся, родичів з них лише двоє — ватажок та молодий нахаба. Гарячий хлопець, попри те що зовнішністю нагадує скоріше айсберг. 

Як там у старому шлягері співалося? «А ти такий голодний, як айс…» Ні, чого це вона про голод? Як раз плотолюбного у поглядах молодшого змовника на Асю і не було, лише незрозумілий допоки інтерес. 

— Але ж тебе вже чекають у… — почулося від стола, ватажок забувся і підвищив голос. 

— Я знаю, що роблю, — гарячкувато відповів його, мабуть, син. Вони знову зашушукалися. Молодик схопив зі стола смартфон і сховав у власну кишеню, та пішов до Асі. 

Дівчина позадкувала, але її швидко наздогнали. 

Білобровий нахаба простягнув до неї руку та провів пальцями, мовби пестячи, від ключиці до грудини. Ася відсахнулася. Запізно. Виявилося, в руці молодик тримав якусь бусину чи кульку — випустивши її… він пальцями запхнув цю штуку… прямісінько в Асіне тіло!!! Та лише й встигла, що відчути її ледве прохолодний, гладкий бік. 

— Щоб тебе шляк трафив! Дідько! Що ти зі мною зробив?! — Ася завозила руками по нібито неушкодженій грудині. Всередині ж відчуття були дивними, але не сказати, що болісними. 

— Пельку стули, — блондин підхопив пальцем Асіну щелепу, яку та зронила, коли побачила, як від місця заглиблення невідомої штуковини по її шкірі розповзся блискучий сріблястий малюнок — мов тату, але якоюсь фантастично гарною, дуже світлою фарбою. — Відтепер ти будеш у всьому мене слухатися. Зрозуміла?