Розділ 2. Таємниця папуги Гоші

Минув виснажливий місяць. Ліс, який раніше здавався Катерині місцем радості, тепер віддзеркалював її смуток. Дерева похмуро схиляли віти, а квіти, здавалося, закривали свої пелюстки, коли вона проходила повз. Її колись дзвінкі пісні, що змушували все живе танцювати, перетворилися на тужливі мелодії, сповнені сліз.

— Де ти, мій Артемію? — тихо шепотіла вона, присідаючи на старий моховитий стовбур біля струмка. — Невже наші серця розлучили назавжди?

Лісові звірі — білочки, зайці та навіть старий поважний ведмідь — збиралися віддалік. Вони приносили їй найкращі ягоди та найсолодші горіхи, але Катерина навіть не торкалася частувань. Її серце в’януло, як троянда без води.

Раптом тишу розітнув шум крил. Над галявиною пролетіло щось настільки яскраве, що дівчина на мить зажмурилася. На низьку гілку дуба вмостився великий папуга. Його пір’я виблискувало смарагдовим, лазуровим та сонячно-жовтим кольорами, а очі дивилися з незвичайною для птаха мудрістю.

— Не варто плакати там, де має звучати музика, — раптом промовив птах людським голосом. Його голос був хрипким, але добрим.

Катерина здригнулася від несподіванки. — Ти... ти вмієш розмовляти? Хто ти, прекрасний гостю? — Мене звуть Гоша, — відповів папуга, нахиливши голову. — Я багато літав світом, бачив тисячі сліз, але твоя пісня... вона нагадала мені те, що я намагався забути багато років.

Гоша спустився нижче і тихо почав свою розповідь: — Далеко звідси, за сімома горами, є королівство, де сонце сяє на золотих вежах. Там жили король Артур та королева Анна. Вони мали найбільший скарб у світі — маленьку донечку, принцесу Катрусю. Я був її вірним другом, ми разом гралися в королівському саду. Але однієї темної ночі, коли на королівство напали вороги, принцеса зникла. Їй було лише два роки. Король і королева з того часу не знають спокою, вони шукають її щодня, щохвилини.

Катерина слухала, затамувавши подих. Чомусь ця розповідь відгукувалася в її душі дивним трепетом. — Бідні батьки... — прошепотіла вона. — А як же вона виглядала, та маленька принцеса? — Вона мала очі, як небо, і одну особливу прикмету, — Гоша уважно подивився на дівчину.

Вони пішли до хатинки Катерини. Дівчина відчувала незрозуміле хвилювання. Вона запросила Гошу всередину, запропонувала йому води. У хатинці було спекотно від печі, тож Катерина зняла свою теплу накидку, залишившись у легкій тонкій сорочці. В ту ж мить Гоша застиг. Його зіниці звузилися, а крила мимоволі розправилися. На плечі дівчини, прямо під сонячним променем, чітко виднілася невелика родима пляма у формі ідеального серця.

— Не може бути... — прохрипів папуга. Його голос тремтів від хвилювання. — Катерино! Це ти! — Що ти кажеш, Гошо? — дівчина злякано прикрила плече рукою. — Це мітка королівського роду! Я впізнав би її серед мільйонів! — Гоша злетів і почав кружляти по кімнаті. — Ти не проста лісова дівчина. Ти — та сама принцеса Катруся! Твоя бабуся, мабуть, врятувала тебе тієї страшної ночі й сховала тут, у лісі, щоб захистити від ворогів. Вона дала тобі спокійне життя, але приховала твою справжню долю.

Катерина опустилася на лаву, її голова йшла обертом. — Тож... мої справжні батьки — король і королева? І вони чекають на мене? — Вони ніколи не припиняли вірити, — урочисто мовив Гоша, вмостившись їй на плече. — І тепер, принцесо, настав час повернути собі свою пісню, свій дім і свого принца.