3 частина

Її всхлипування перервав тріск сухої гілки, наче на неї хтось наступив.
-Хто тут?- перелякано крикнула дівчина вдивляючись в зарослі кущів та дерев.
Але відповіді, не було. Аманда вже видихнула з полегшенням і хотіла йти далі, коли звук повторився, але вже ближче. Дівчина стояла і слухала переляканий стукіт свого сердця і не знала, що робити далі.
Було б розумно вилізти на дерево, адже це може бути вовк чи ще якась лісова тварина, але страх скував все її тіло.
І вона лише опустившись підняла з землі добротну палку.
Раптом кущі навпроти дівчини заворушились, а її серце від страху збилось в скаженому з ритмі. Подумки Аманда вже прощалась з життям,  коли із-за кущів на полянку випригнув...зайчик. 
Звичайний, сірий зайчик.
-Фуух, - видихнула дівчина, коли той злякавшись побіг в інший бік.
-Який гарний сніданок втік,- почула вона позаду себе чоловічий голос, і від страху закричала не своїм голосом, і повернувшись вдарила власника цього голосу палкою по голові. 
Глухий стук і хлопець впав втративши свідомість. Зрозумівши, що вона накоїла дівчина закрила рот, щоб знову не закричати. 
На землі лежав хлопець років двадцяти, просто дивовижної краси, такий, яких вона ще ніколи не бачила в своєму житті. 
Біле неначе сніг не зовсім коротке волосся, яке стирчало в різні боки, вільне підборіддя, та тоненькі губи. Чудова підкачана фігура, та високий зріст. Одяг хлопця дув дуже дивним для неї. Біла сорочка, шкіряна накидка, та шкіряні штани чорного кольору. Було враження ніби він тільки-що знімався в порнофільмі королівських часів, але однозначно в цьому одязі хлопець був дуже привабливим.
Він лежав на холодній землі, і здавалось навіть не дихав.
-Ей, ти живий?- запитала дівчина опустившись на коліна поряд з ним.
Але він не відповів.
Дівчина нахилилась над хлопцем,  щоб відчути чи дихає він, коли той різко відкривши свої очі, схопив її за обличчя та поцілував.
Його губи були м'які та приємні на дотик, але дівчина хутко збагнувши, що це її перший поцілунок, і цілується вона з зовсім не знайомим хлопцем, різко вирвалась і впала на п'яту точку.
-Чого шарахаєшся? - самовпевнено запитав хлопець піднявши одну брову, і вставши потягнув руку дівчині, щоб допомогти їй встати.
-Ти...ти...гад, як ти посмів?- почала заїкатись дівчина.
-Ще скажи, що тобі не сподобалось?!- єхидно посміхнувся він пропалюючи її поглядом своїх дивовижних очей сапфірового кольору.
-Сподобалось? Ти надто самовпевнений, і цілуєшся неначе першокласник, обслюнявив мені пів обличчя,- дівчина додала своєму голосу єхидства.
Насправді їй дуже сподобався цей поцілунок, але цьому самовдоволеному фазану краще цього не знати.
Посмішка на обличчі хлопця на мить згасла, а потім знову засяяла самовпевненістю.
-Ну-ну, ми це ще перевіримо,- мовив хлопець ще нище схиляючи руку, пропонуючи дівчині піднятись з холодної землі.
Аманда проігнорувала його жест, і самостійно піднявшись розвернулась і пішла в інший бік. 
-Куди ти ? - наздогнав її хлопець і вхопив за руку, щоб зупинити.
-Подалі від тебе,- роздратовано мовила дівчина вирвавши руку.
-Не вийде, ти моя майбутня наречена, і ти нікуди не підеш,- роздратовано кинув хлопець вдивляючись в її обличчя.
-Наречена? - розсміялась дівчина. - Тільки через мій труп,- гордо мовила вона. 
-А що тут дивного? - здивувався хлопець. -Я перший тебе знайшов, і маю на це повне право.- гордо мовив той.
-До того ж, я принц східного королівстава, і від такої перспективи ти мліти повинна,- знову самовпевнено мовив хлопець.
-Принц значить? Ну якщо ти принц то я королева Франції.
-Ти королева?- здивувався хлопець. - І що таке Франція?- розпитував він.
-Ні я не королева, а ось ти явно втік з псих-лікарні, залиш мене в спокої.
-Псих-лікарні?- знову не зрозумів хлопець. - Що це таке?
-О боже, куди я потрапила? Краще б сиділа в дитбудинку, і їла манну кашу,- засмучено мовила дівчина. 
-Ти потрапила в ліси мого королівства, - пояснив їй хлопець не правильно зрозумівши слова дівчини.
-Взагаліто це звичайний ліс який знаходиться неподалік мого дитячого будинку, і не треба вішати мені лапшу на вуха,- ще дуще роздратувалась дівчина вже мріючи піти подалі від цього психа.
-Дитячий будинок? - знову тупо перепитав хлопець.
-Ти що не з цього світу? З Марса впав чи що? Чи це на тебе так удар по голові вплинув?- запитала дівчина роздивляючись  шишку на лобі хлопця.
-Не хлювилюйся, зараз перекинусь і вона пройде.- гордо мовив хлопець і почав роздягатись.
-Що ти...?- почала говорити дівчина, але не договорила, тому що він зняв свою рубашку, і слова дівчини застрягли десь в горлі. В нього була просто неймовірна фігура, неначе виточений з камню прес, широкі плечі, та гладенька, засмагла шкіра.
За розглядуванням пресу дівчина й не помітила як він скинув шкіряні штани, і засмущавшись вона хотіла вже розвернутись коли хопець завив, захарчав, та перетворився на велетенського білого вовка з сапфіровими очима.
Очі дівчини наповнились страхом і вона оступившись назад впала на попу, і різко піднявшись побігла подалі від цього звіра...

Аманда бігла не розбираючи дороги, декілька разів впала, зашпортуючись за коріння дерев які росли поверх землі. А в голові руїлись думки. Що це до біса таке? І чи є в неї шанс залишитись живою?
Раптом вовк перепригнув дівчину і різко повернувшись став в трьох метрах від неї, підійнявши купу пилі. 
Дівчина хотіла закричати, але крик застряг десь в горлі. Вона розуміла,  що тікати більше нікуди і, опустившись на коліна мовила:
-Ну гаразд ти переміг, смачного, тільки прошу зроби це швидко,- тихим голосом сказала вона і закривши очі опустила голову.
Вона відчула як вовк повільно підійшов  до неї. 
-Мамо, татку, я йду до вас,- подумала вона і її щокою потекла скупа сльоза.
Вовк був так близько, що вона відчула його подих на своєму обличчі, і раптом...його ширшавий язик облизав її щоку по якій котилась сльоза, а потім він заскулив, тихо та спокійно, наче йому було шкода дівчину.
Зрозумівши це Аманда відкрила очі, і піднявши голову, зустрілась з поглядом великих сапфірових очей, в яких читалась жалість.
-Чому ти мене не їсиш?- запитала вона.
В відповідь вовк лише здивовано подивився на неї і фиркувши опустив свою велику голову на її коліна.
Хутро вовка було дивовижно білосніжним і дівчина дуже захотіла до нього доторкнутись.
Вона підійняла досі тремтячу руку і повільно опустила на голову звіра. Хутро було настільки м'яким, що хотілось заритись в нього всім тілом.
-В тебе таке гарне хутро, -мовила вона проводячи рукою по його голові.
Вовку це сподобалось і він помітно розслабився під впливом ласк дівчини.
Дівчина гладила хутро вовка і не розуміла, чого так злякалась. Він не бажав їй зла, але в той момент нею керував інстинкт самозбереження. 
-Я тебе більше не боюсь,- з посмішкою мовила дівчина зариваючи пальці в його хутро.
Вовк підійняв голову з її колін і вона ясно побачила в куточках його очей посмішку. Ще раз лизнувши її обличчя він піднявся і вказав  головою на свою спину.
-Що? Я не розумію,- сказала дівчина, піднімаючись з землі.
Вовк фиркнув та похитав головою картаючи на те, що вона така непонятлива, і знову показав головою на спину похитнувши всім тілом.
-Ти хочеш щоб я на тебе сіла?- догадалась дівчина.
Вовк помітно розслабившись стверджувально похитнув головою.
Аманда боялась і раділа одночас, невже зараз вона кататиметься на спині такого звіра?
Повагавшись всього мить дівчина підійшла до вовка. Той присів на задні лапи, даючи дівчині змогу вилізти на нього, адже зріст вовка був близько двох метрів,  і навстоячки вилізти на нього було майже не можливо.
Дівчина повільно вилізла на спину вовка і схопилась руками за його хутро позаду голови. Той піднявся і спочатку повільно, а потім все швидше, та граційніше побіг вперед...
Вони повернулись до місця, де хлопець залишив свої речі. Дівчина скромно відвернулась поки той одягався.
-Ти що ніколи не бачила перевертнів?- запитав хлопець підійшовши до дівчини.
-Ні, - сказала дівчина і піднявши голову подивилась на сонце, і її очі округлились від здивування.
Сонце було не круглим, а шестиконечним, неначе зірка.
-Що це в біса таке?- показала вона пальцем на небо.
Їй було дивно як вона могла не побачити це раніше.
-Сонце,- здивувався хлопець.- Що з тобою? Ти взагалі якась дивна. Ніколи не бачила перевертінів та сонце. Тебе що в пещері тримали?
-Ти що дурак? Яка темниця? Я бачила сонце і воно кругле, а перевертні це ж лише легенди, їх не існує.- мовила вона.
-Всі знають, що перевертні, вампіри, ельфи в кінці кінців існують, але я не розумію до якої раси належиш ти?
-Я людина! - крикнула дівчина розуміючи, що втрачає здоровий глузд.
-Людина? Ніколи не чув такої раси, що ти вмієш?- розпитував він.
В Аманди закрутилась голова. Це де вона? Невже потрапила в інший світ? Але ж такого бути не може. Вона любила читати фантастичні книжки в яких розповідалось про інші світи, але вона й уявити не могла що потрапить в один з них.
Скоріше в цього хлопця проблеми з головою. Але як пояснити вовка? Можливо галюцинації? Та ні! 
-Як називається ваша планета?- різко запитала дівчина ослабшим голосом.
-Арон, третя планета від сонця.-
Дівчина сіла на землю, як таке може бути?
-А як називається твоя планета?- присів поряд з дівчиною хлопець, і заглянув їй в очі.
-Земля,- тихим голосом мовила вона.- Теж третя планета від сонця, але не від цього, а від круглого,- вона ткнула пальцем небо, і рукою намалювала в повітрі круг. 
Раптом, дівчина згадала слова  своєї мами, які вона сказала їй перед смертю :
"В один день, коли ти зміниш все своє життя, ти потрапиш туди де народилась, і будеш щасливою".
Перед очима дівчини заблимали чорні вогники і вона втратила свідомість...