Розділ 15

Після тривалої дискусії було прийняте рішення напасти на імперію Мізу вже наступного дня. Уночі армія королівства Льор повинна була рушити до столиці сусідньої держави через ліс, у якому за легендами жили небезпечні магічні істоти — кіцуне. Еліза була дуже проти такого плану, але Ігор не збирався змінювати свого рішення через її «безглузду віру в казочки», тож дівчині довелося просто змиритися.

Замість того, щоб відпочити перед майбутнім походом на імперію Мізу, як їй рекомендував чоловік, вона рушила до королівської тренувальної зали. Перевдягнувшись у зручний одяг, Еліза почала практикуватися у метанні ножів.

За цим заняттям її й застав Ігор. Декілька хвилин король, як заворожений, просто спостерігав за майстерністю своєї дружини, а тоді врешті повідомив про свою присутність.

— У тебе блискуче виходить.

— Знаю, — самовпевнено відказала Еліза, повертаючись до нього.

На певний час запанувала дещо незручна мовчанка. Першим не витримав цього Ігор.

— Ти впевнена, що хочеш брати участь у нападі на імперію Мізу, а не залишитися тут і повернутися додому лише після того, як ми переможемо?

Еліза пирхнула.

— Ти все ще ставишся до мене вкрай несерйозно і не сприймаєш як рівну, — констатувала дівчина.

— Чому ти зробила такий висновок?

— Я ж не сліпа, Ігорю! Незважаючи на те, що в мене є титул королеви, ти, як і більшість людей у цьому замку, усе ще вважаєш мене загубленою дурненькою принцесою.

Протягом декількох хвилин хлопець просто задумливо дивився на дівчину, а тоді недобре посміхнувся та промовив:

— А як я можу сприймати за справжню правительку дівчисько, що ще декілька днів тому намагалася пограбувати королівську скарбницю разом з розбійниками?

Еліза здригнулася, наче їй дали ляпаса.

— Після моєї появи за мною постійно слідкували, чи не так?

— Звісно ж.

Подумки дівчина кляла себе за власну дурість. До цього вона не бачила жодної загрози для себе в Ігорі, більше переживаючи за його батька, але тепер розуміла, що неприпустимо недооцінила цього хлопця.

— За Яном ти теж наказав простежити після того, як його звільнили з в’язниці? — запитала Еліза, хоча вже знала відповідь.

— Саме так. Цей розбійничок, як і його друзяки, нічого не помітили, навіть коли до них підійшли дуже близько, щоб підслухати всі їхні теревені. Ти знала, що цей хлопчисько дуже закоханий у тебе?

Дівчина зі злістю стиснула руки в кулаки. Вона всією душею ненавиділа політичні інтриги, так що зараз їй було вкрай неприємно стати їхньою частиною. Ще більше погіршував ситуацію той факт, що Ігор втягнув у все це її друзів-розбійників…

Було б значно легше, якби цього нестерпного виродка просто не стало…

— До речі, не раджу тобі вбивати мене, — сказав Ігор, ніби прочитавши її думки. — Якщо ти зробиш це, то дюжина моїх вірних гвардійців одразу ж рушить до табору розбійників і спалить його, ретельно прослідкувавши, щоб ніхто з твоїх друзяк не вибрався звідти живим.

— Падлюка, — зі злістю прошипіла Еліза, відчуваючи безсилля.

Дівчина усвідомлювала, що єдиним варіантом для неї було підкоритися Іллі та грати за його правилами, незважаючи на те, що її нудило від однієї думки про це.

Ось таке воно справжнє життя королівських осіб, про які звичайні люди, у більшості випадків, мають абсолютно хибне уявлення.

***

Нічну тишу порушував лише стукіт копит. Ніхто з армії королівства Льор, що рухалася на імперію Мізу, не говорив. Усі були зосереджені на тому, що от-от мав відбутися великий бій. У них буде лише одна спроба здобути перемогу. До того ж, рухатися темним лісом, у якому за легендами мешкали кіцуне, було справді моторошно.

Еліза повністю поринула в свої думки про повернення додому. Дівчина так довго була втікачкою, через що виходити з тіні було неймовірно важко. До того ж, вона зовсім скоро отримає можливість зустрітися з вбивцею своєї родини і помститися…

Несподівано Еліза опинилася на якійсь галявині, яку освітлювало якесь химерне чарівне сяйво. Від шоку від такого магічного переміщення дівчина хотіла закричати, але усвідомила, що не може ні говорити, ні рухатися.

— Не бійся, Місато. Я не зашкоджу тобі.

Перед Елізою з’явилася приваблива жінка, яка випромінювала могутню енергію. У неї було настільки довге біле волосся, так що воно діставало землі.

— Хто Ви? — запитала дівчина, коли до неї повернулася можливість говорити.

Її шок і паніка змінилися цікавістю.

— Я Харукі, королева кіцуне, — представилася жінка з непорушно спокійним обличчям.

— Кіцуне? То це не просто легенди?

— Як бачиш, ми дійсно існуємо. Декілька століть тому я уклала вигідну домовленість з твоїм предком Ісаму Сімідзу. Згідно з нею кіцуне не з’являються на території імперію Мізу, а взамін люди не ходять до цього лісу, щоб полювати на нас.

Харукі зробила тривалу паузу, надаючи Елізі можливість ретельно обдумати почуте, а тоді продовжила:

— Зазвичай я просто дозволяю своєму народові розважатися з незваними гостями нашого лісу, але цього разу хочу зробити виняток. З поваги до династії, до якої ти належиш, я дозволяю тобі та іншим піти без жодних наслідків, — несподівано королева кіцуне схопила дівчину за руки та додала: — Якщо, звісно, ти не бажаєш приєднатися до нашої спільноти, Місато.

Долучитися до кіцуне? Це був неймовірний шанс назавжди позбутися докучливого Ігоря та отримати спокійне та, найголовніше, вільне життя. Хіба не про це вона завжди мріяла?

Як виявилося, ні. Погодитися на цю пропозицію означало здатися, а Еліза, як любив повторювати її батько, була бійцем, що ніколи не здавалася.

Дівчина висмикнула руки з крижаних пальців королеви кіцуне та похитала головою.

— Я не можу погодитися. Це не мій шлях.

На обличчі Харукі промайнуло розчарування, але вже за секунду воно сховалося за крижаною маскою спокою.