Розділ 9

Врешті-решт Еліза повернулась до Ігоря, розуміючи, що про будь-які події в палаці принц повинен дізнаватись одним з перших. Дівчина вдавала, що з захопленням слухає його розповідь про минулорічну дипломатичну поїздку до королівства Бергенленд. Вона ледве стримувала хвилювання, але робила все можливе, щоб ніхто не помітив її справжніх емоцій.

Й ось нарешті до них наблизився похмурий гвардієць, що, очевидно, збирався повідомити щось важливе. Король і принц відійшли убік разом з цим чоловіком, а Еліза обережно підійшла якомога ближче, щоб підслухати всю розмову.

Почувши інформацію про те, що біля скарбниці було помічено розбійників, перевдягнених у прислугу, які майже одразу ж поспішили втекти, але за ними було організовано погоню, Еліза відчула страшенну злість. Ці хлопчиська-розбійники, до яких вона вже встигла прив’язатись (хоч і обіцяла собі цього не робити) і навіть подумки називала друзями, знаходились у небезпеці, а вона нічогісінько не могла зробити, щоб допомогти їм. Знову абсолютно безсильна.

— З тобою усе гаразд?

Вона й не помітила, як до неї підійшов Ігор.

— Ні. Тут надто шумно, у мене болить голова… Мені треба подихати свіжим повітрям.

Пробелькотівши це, Еліза поспішила вийти в сад, поки Ігор не вирішив запропонувати їй свою компанію. Дівчина важко дихала, але нагадувала собі, що потрібно тримати себе в руках. Надія все ще була. Хлопці могли втекти та чекати на неї в безпечному місці. Щоб дізнатися їхню долю, потрібно було лише прийти до табору розбійників.

— Агов, ти куди? — почувся суворий голос гвардійця. — Гостям не можна заходити аж так далеко.

Не бажаючи витрачати час на безглузді розмови, які точно призведуть до того, що їй потрібно буде повернутися до бальної зали, Еліза стрімко атакувала чоловіка. Він абсолютно не очікував нападу від леді, що була гостею на королівському балу, тож позбавити його свідомості було легким завданням. На жаль, це був не єдиний гвардієць у саду палацу.

— Що тут відбувається?

Еліза різко підвела голову та побачила перед собою ще двох супротивників. Вона забрала меч у гвардійця, який лежав на землі без свідомості, і звелась на ноги. Побачивши замурзане дівчисько з розмальованим яскравими фарбами обличчям, у пишній сукні, та зі зброєю у руках, чоловіки не змогли стримати своїх емоцій і зареготали.

— Битимешся з нами? — недовірливо запитав один з них.

— Ненавиджу, коли мене недооцінюють, — прошипіла Еліза, а тоді блискавично наблизилась до нього та устромила меч у ногу чоловіка.

Гвардієць заволав від болі, але майже одразу замовк, коли дівчина точним ударом у шию позбавила його свідомості. Периферійним зором Еліза помітила атаку другого чоловіка, тож змогла вчасно блокувати її.

— Хто ти в біса така? — запитав гвардієць, здивований таким талантом дівчини у мистецтві бою.

Еліза проігнорувала це звертання і, знайшовши ідеальну можливість для нападу, збила чоловіка з ніг, а тоді також позбавила свідомості.

Тепер вона могла безперешкодно залишити палац, що й поспішила зробити, не звертаючи увагу на свій не найкращий зовнішній вигляд.

***

Побачивши, що біля загального багаття в таборі розбійників Бейліса, Еріка та Микиту, Еліза відчула полегшення, але дівчина також вловила дуже тривожну атмосферу в повітрі. Їм усе-таки вдалось утекти від гвардійців, проте сталось ще щось. Щось дуже-дуже погане.

— Що трапилося? — запитала дівчина.

— Запитай у ватажка, — буркнув Ерік.

Ні він, ні інші не бажали бути тими, хто повідомляє погані новини. Зрозумівши, що від них вона точно не отримає відповіді, Еліза рішуче попрямувала до Марка. Той знаходився у своєму наметі та допивав вже другу пляшку віскі. Схоже, сталось щось дійсно жахливе.

— Може, хоч ти розповіси мені, чому всі довкола такі згорьовані?

— Яна заарештували, — пригнічено повідомив Марк, навіть не глянувши на неї. — Нам пощастило, що гвардійці змогли спіймати лише одного з наших, а не всіх.

Еліза повільно похитала головою. Ні! Ні, тільки не Ян! Лише поруч з ним вона змогла відчути ту внутрішню гармонію, на яку навіть не сподівалася після смерті всіх своїх близьких людей.

— Скільки потрібно заплатити, щоб його відпустили? Вони ж завжди дають шанс викупити злочинця, перш ніж убити його, чи не так?

— Нам стільки ніколи не отримати…

— Скільки?! — схоже, дівчина не збиралася приймати таку відповідь.

Марк подивився прямо в очі Елізи, а тоді відповів, важко зітхнувши:

— П’ятдесят тисяч золотих монет.

Дівчина закусила губу, наважуючись небезпечний крок, а тоді дістала з внутрішньої кишені куртки, яку вона накинула на своє огидне плаття одразу після повернення до табору розбійників, декілька згорнутих папірців і простягнула їх хлопцю. Розгорнувши його, Марк ледве стримався від того, щоб ахнути. Це все були оголошення різних держав про розшук з обіцянками величезних винагород, найменшою з яких були двісті тисяч золотих монет, а зображена на них була дівчинка з коротким чорним волосся, у якій все-таки можна було впізнати молодшу версію Елізи. Було очевидно, що це полювання тривало вже багато років.

Марк не став питати, що такого накоїла дівчина, щоб її так активно розшукували усі. Замість цього він похитав головою та повернув оголошення.

— Це погана ідея, — твердо заявив ватажок. — Ян не зможе нормально жити, знаючи, що ти пожертвувала своїм життям заради того, щоб врятувати його.

— Ти не розумієш. Мене шукають не для того, щоб покарати за якісь злочини.

— А навіщо тоді? — нахмурився Марк. — Нічого не розумію.

Еліза декілька хвилин мовчала, а тоді зізналася:

— Я та сама загублена принцеса Місато, позашлюбна донька Хідео, єдина жива представниця династії Сімідзу. Саме тому всі шукають мене, щоб мати вплив на імперію Мізу.

Шокований такою новиною, Марк прихилився до стіни та схопився за голову.