Розділ 7

Сонце тільки починало повільно підніматись з-за горизонту, а розбійники вже причаїлись у густих кущах обабіч дороги, що вела до королівського палацу. Вони очікували на карету леді Марі, дружини багатого графа з королівства Бергенленд і уродженки імперії Мізу, що прямувала на урочисте святкування дня народження принца Ігоря.

— Ти готова?

— Яне, якщо ти ще раз запитаєш у мене це… — Еліза провела великим пальцем по шиї.

Дівчина була в надзвичайно поганому гуморі з того часу, як її змусили вдягти потворне рожеве плаття з тугим корсетом, вкрадене заздалегідь в якоїсь придворної пані. Вона терпіти не могла такі вбрання, надаючи перевагу зручності, а не красі.

— Карета близько! — гукнув Бейліс, який мав найкращий серед них усіх слух.

Еліза кивнула та приготувалась до вистави, у якій повинна була зіграти головну роль. Протягом довгого часу вона вдавала звичайнісіньке дівчисько з вулиці, тож і з цим повинна була впоратись.

— Ні пуху, ні пера, — побажав їй удачі Марк.

— До біса, — відповіла Еліза, а тоді вибігла на дорогу та зі страхом у голосі закричала: — Допоможіть! Хто-небудь, будь ласка, на допомогу!

Як і передбачалось, карета графині, що славилась своєю добросердечністю, зупинилась. Сивоволоса жінка з пишними формами вийшла зі свого транспорту. Слідом за нею з’явилося також декілька слуг.

— З Вами все гаразд? — запитала Марі мовою королівства Льор з сильним акцентом, стурбовано дивлячись на незнайомку в дорогій, але брудній сукні.

Розбійники затамували подих, очікуючи дій Елізи. Чи зможе дівчина, що брала участь у боях без правил, переконливо зіграти панянку в біді?

— Ні. Щойно я прокинулась у лісі на холодній вологій землі та усвідомила, що нічого не пам’ятаю про себе, окрім імені — Елізабет, — голос дівчини тремтів і був сповнений відчаю, наче вона справді загубилась і боялась, що більше ніколи не побачить рідної домівки.

Але найбільше розбійників здивувала не така майстерна акторська гра, а те, що Еліза обрала для розмови мову імперії Мізу, якою вільно володіла.

Графиня скрушно похитала головою. Очевидно, жінка повністю повірила в легенду Елізи та відчула до дівчину щире співчуття.

— Мила Елізабет, я обіцяю, що знайду Вашу домівку, — лагідно промовила вона, перейшовши на мову своєї Батьківщини. — На жаль, я не можу розпочати цю справу сьогодні, бо обов’язково повинна бути присутня на королівському балу, але я не залишу Вас, любонько, і візьму з собою.

Марі взяла Елізу за тремтячу холодну руку та повільно повела до своєї карети.

Перший етап успішно було виконано. Усе йшло ідеально за планом.