Розділ 3

Повертаючись додому (якщо, звісно, так можна було назвати ту тісну кімнатку, яку вона винаймала в старої самотньої жінки на околиці столиці) цієї ночі, Еліза одразу зрозуміла, що її хтось переслідує. Дівчина з дитинства мала звичку продумувати всі можливі варіанти розвитку подій і бути готовою буквально до всього, тож і цього разу не була захоплена зненацька.

На одному з перехресть Еліза пішла не своєю звичною дорогою, а тією, що вела до занедбаного пляжу, на якому практично завжди було безлюдно. Саме цим вона і збиралась скористатись.

Проминувши густі зарослі вельми отруйної рослини, дівчина опинилась саме там, де потрібно. Набравши повні груди неповторного морського повітря, Еліза відкинула сумку з речами, що могла б завадити їй, і приготувалась до бою, але її ніхто не атакував. Замість цього на пляжі з’явились Ян і той нахаба, який розізлив її в барі. Побачивши їх разом, дівчина почала здогадуватись, що відбувається, але їй це дуже-дуже не сподобалось.

— Якого біса? — звернулась Еліза до Яна, стискаючи руки в кулаки і ледве стримуючи гнів. — Те, що між нами було декілька разів, не дає тобі права влаштовувати перевірку на надійність. Мені здається, що ми чітко домовились, що ніколи не будемо парою.

Ці слова дівчини дуже зацікавили Марка, що не знав деталей взаємин Яна та Елізи, але вирішив притримати свої питання до певного часу та дозволити вести переговори другу.

— Ти все не так зрозуміла, Лі, — поспіхом запевнив її хлопець, добре розуміючи, що краще якомога швидше відкрити всі карти, ніж потім мати страшні ушкодження. — Ми хочемо запропонувати тобі вигідну справу. Допоможеш — більше ніколи не муситимеш брати участь у боях заради грошей.

Почувши це, Еліза вже більше не гнівалась, що було, безсумнівно, хорошим знаком, але дивилась на хлопців з неприхованою підозрою. Дівчина швидким рухом торкнулась ланцюжка на шиї, а тоді запитала:

— Що ж це за справа така? І хто, — дівчина кивнула на іншого, — це?

— Марк, — представився незнайомець. — Вожак розбійників.

Він був переконаний, що ці, без жодних сумнівів, ефектні слова будуть сприйняті, як мінімум, з повагою, але помилився. Холодний погляд Елізи аніскілечки не змінився і все ще був націлений на Яна.

— Добре, а тепер мені було б цікаво послухати ще й про справу.

— Поки не можу все детально розповісти, але ми плануємо пограбувати королівську скарбницю.

І знову жодної бурхливої реакції. Марк ще ніколи не бачив людини з такою майстерною беземоційною маскою. З кожною секундою ця дівчина ставала все цікавішою загадкою.

— Якщо ви хочете, щоб вам допомогла саме я, то в мене є декілька умов, — врешті-решт заявила Еліза.

Марк набурмосився та вже хотів обуритись такою невимовною нахабністю, але Ян випередив його:

— Гаразд, що саме ти хочеш?

— По-перше, лише одна справа. На більше я не підписуюсь. По-друге, я не потерплю образ, тож якщо хоч хтось з ваших скаже щось на мене, то…

— Добре, — швидко відповів Ян, знаючи, що Еліза може дуже далеко зайти в погрозах, що може не надто сподобатись Марку. — Щось ще?

— Так. Я можу піти від вас у будь-який момент, якщо мені щось не сподобається, — дівчина нарешті поглянула на вожака розбійників. У її очах було щось так, що змусило Марка почувати себе некомфортно. — Ми домовились?

Варто було б відмовитись. Знайти іншу дівчину, а не зв’язуватись з цією непередбачуваною, яку неможливо було контролювати. Але якась сила змусила Марка піти проти власного розуму та відповісти:

— Так, ми домовились.

І вони потиснули один одному руки.