Розділ 2. Початок навчання

Проснулась я від дверного дзвінка. Був понеділок, тому батьки уже були на роботі. Я не думала, що можу проспати аж до 12 годин дня. Якось не хотілось іще вставати, але дзвінок був все настирнішим. Тому пришлося бистро вдягнутися та відкрити двері.
Відкривши я побачи Кевіна. Він був весь вимучений. Я його впустила в дім і угостила кофем з печивом.
- Нарешті ти прокинулась. Ти що вирішила цілу вічність проспати? - почав він
- Ну вибач, але я не з своєї волі скільки проспала. Вчора занадто багато сталося - відповіла я
- Вибач, просто нічь не задалась
- Та по тобі і видно. Так що сталося в ночі?
- Прибувши ми встановили додатковий барьєр. І всю нічь хтось намагався пробратися сюди. В нього не вийшло. Та і ми його не знайшли. Всю нічь витратили на пошуки. Всі інші висипаються, а я на варті. Тому без нашого відома нікуди. Зрозуміла?
- Так 
- Ну дивись мені. Дякую за кофе, мені пора мінятися з Іланом - встаючи і зіваючи промовив він.
Пішовши він залишив мене на однені з своїми думками. Все життя я прожила в містечку під назвою Горняк. Закінчила школу з золотою медалью. Поступила в університет на дизайнера та й ще на бюджет попала. Росла в люблячій сім'ї. Хоч і була не рідньою для них. Вони розповідали, що їм мене підкинули під самісінькі двері. Та вони, тільки побачивши мене, вирішили удочерити. Так як вони дуже хотіли дітей, але не могли їх мати. Їм було тоді вже за сорок. Хоч вони і були не молоді, але вирішили виростити мене самотужки. І я дуже вдячна їм за це.
Та вчорашнє перевернуло гедь все. Тепер я не знаю що робити і чому вірити. Мені не хочеться покидати їх. Та мені все одно здається, що ці чоловікі брешуть мені або щось не договорюють. 
Як мені це не здавалося дивним я не можу зробити ніяких висновків. Це все занад то фантастично і не реально. Та занад то бистро почалися напади. В книжках все розвивається якось повільніше. Щоб знайти потрібен час, а його, як на мене, пройшло занад то мало . Тому поки я не дізнаюсь про все і не повірю їм не буду думати про це. 
Строго на строго вирішила я і пішла обідати та готуватися до студенського життя. Залишилося всього лиш тиждень до нього. І я навіть не знала чи радіти цьому, чи ні. Так як це означає залишити рідний дім та жити в гуртожитку у них це обов'язково.
Сьогодні в вечері я показувала чоловікам місцевість. Ми договорилися, що кожен день я буду їм допомагати з будинком і показувати нашу місцевість. Поки в мене є час на це я згодилася на це. Тому всю неділю я проводила з ними. Ми дуже здружилися. Але мені чомусь почало здаватися, що вони щось не домовляють. 
Неділя минула непомітно і прийшов час іти в університет. Я не знала, що мене там чекає. І не знаю, що буде далі. Що ці чоллвіки зроблять для того щоб я довірилася їм. Можливо скоро я і отримаю відповіді на всі свої запитання, а поки що буду жити як живу.
Перший день навчання прохдив чудово. Але ці чоловіки і тут себе показали. Вони теж поступили в цей університет та й ще на туж спеціальність, що і я. В перший же день вони завоювали серця всіх дівчат в універчитеті. Прицьому вони ще ходили зі мною та не відлипали. Тому тепер дівчата бачуть в мені ворога. А мені так хотілося подружитися зі всіма. Та нічього з цім не поробиш. В мене ще залишилися в групі чоловіки, з ними я точно полажу. Може навіть допоможу поквитатися з цими лавиласами. Все план є залишилося привести його в дію. Тож плчнемо.
- Привіт - мовила я до чоловіка який сидів попереду мене. Він був весь прищавий і в окулярах, з карими очами і каштановим волоссям. 
- Привіт - відповів він боячись дивлячись на мене
Я спочатку не зрозуміла чому він боїться мене. Але тут зрозуміла, за мною стояв Ігнат і страхітливо дивився на цього чоллвіка. Побачивши мій погляд він хотів зробити вигляд ніби нічого не робив. Але в нього не вийшяк так, як він не одразу замітив, що я дивлюсь на нього. Тому тепер йому не відвертітися.
- Навіщо ти лякаєш його? - гнівно запитала я.
- Та не лякав я його, тобі просто здалося
- Я все бачила. Ну якщо ти не хочеш признаватися, тоді зробимо по іншому - страхітливо і водночас загадково посміхнулась я
- І що ж ти задумала таке? - сказав він, та в його очах я побачила іскру страху. І мені така реакція сподобалася. Значить вони не такі уж і без страшні. Це мені й на руку.
- Скоро дізнаєшся - з такой же посмішкою відповіла я і вийшла.
Тепер залишилося щось придумати, щоб він зізнався в усьому. Вот мороку здибала собі на голову. Ну нічого я повинна любой ціной витягнути з нього інформацію. Та це вже завтра. Пари вже закінчилися тому я пішла в гуртожиток розбирати свої речі.
Прийшовши я не побачила в кімнаті своїх сусідок. Можливо це й на краще. Тому я розклала свої речі, лягла і заглибилась в свої роздуми. Я думала про все на світі, а найбільше про Ігната. Чим більше я спілкуюсь з ними, тим більше запитань і не одної відповіді. Я так заглибилася в роздуми, що не помітила як заснула.
Проснулась я від того, що почула як прийшли мої подруги. По їхній розмові я зрозуміла, що вони хотіли розбудити мене, але я всала перш ніж вони це зробили.
- Привіт - сонно привіталася я
- Привіт сонько, ти вирішила найцікавіше проспати - привітно промовила рижоволоса
- А що таке цікаве відбуватися має?
- Ти що не знаєш про посвяту? - здивовано запитала чорнява
- Що за посвята?
- Значить все таки не знаєш. Всі новачки мають пройти посвяту. А посвята заключається в тому, що потрібно створити свій дизайн. Бо цьому вони розподілять нас по групам. Це залежить від нашого дизаййну. Головне не попасти в найгіршу групу. Кажуть, що там най гірші вчителі. При цьому кожному роздають мініатюрну кімнату і різні маленькі меблі для неї. І кожен має створити свій дизайн. - продовжила русява
- Це і справді цікаво. Та коли це має відбуватися і скільки на це часу дається?
- Зараз повинні все роздати, а завтра в цей же час вибируть перемтжця - відповіла чорнява
Тут в двері постукали, ми відчинили і вчитель нам роздав мініатюрні меблі і кімнату. Я з нетерпінням хотіла приступити до завдання, але вже було занад то пізно і всі хотіли спати. Тому я пішла в ліжко і думала про дизайн якій створю.