Епілог

Елла

Перший осінній місяць видався напрочуд теплим. Не пам’ятаю, коли востаннє була змога сидіти під деревом із пожовклим листям і не змерзнути. Диво, що Злотинське королівство, хоч і знаходилося поруч із Варкаським, значно краще відганяло від себе холод. Мені навіть вдавалося всидіти з книгою протягом кількох годин, поки сонце ще гріло, і я всотувала це тепло, доки мала таку можливість.

Я перегорнула сторінку й вдихнула на повні груди.

Заміський королівський маєток, дякувати Богам, геть не був схожий на палац. Мабуть, саме це подобалося мені найбільше. Тут я, неочікувано навіть для самої себе, вперше за довгий час почувалася як удома. Зізнатися, навряд чи це заслуга лише маєтку, проте…

— Елло!

Я неквапливо повернула голову. Тадеуш ішов до мене від маєтку, тримаючи в руках лист. Я закрила книгу й підвелася, схиливши голову набік. Вітер розвівав його легку, у поспіху накинуту на сорочку накидку, і я спіймала себе на думці, що майже мрійливо задивилася на власного чоловіка.

Чесно кажучи, таке зі мною останнім часом трапляється доволі часто.

— Щось трапилося? — спитала я, коли Тадеуш опинився поруч. — Чи якісь новини від наших родичів?

Зрештою, бодай моєму брату Янеку ще багато з чим треба розібратися…

— Тео прибув, — сповістив Тадеуш спершу, широко усміхнувшись. — Йому дуже кортить побачити тебе, тож не зли нашого творчого майстра й піди покажися йому.

Я усміхнулася. Сподіваюся, Тео таки схаменувся й більше не планує домалювати Тадеушу величезний ніс.

Це також означає, що мені варто повернутися всередину й урочисто вбратися.

Я ніжно торкнулася руки Тадеуша й перехопила лист.

— А це що таке?

— Це? — перепитав Тадеуш, мов і забув, що тримав його в руках. — Ох, це, власне, те, заради чого я тебе шукав.

— І що ж це? — я швидко пробіглася очима по королівській печатці, а Тадеуш, зітхнувши, промовив:

— Це запрошення на Троянійський королівський бал з нагоди заручин принцеси Цвітиліни з деяким Пламеном Драгомановим, з яким я, на жаль, особисто не знайомий.

Я відволіклася від листа й глянула на Тадеуша.

— Коли це відбудеться?

— За два тижні, — він торкнувся моєї щоки, прибираючи пасмо волосся. — Що скажеш?

— З огляду на те, що, наскільки мені відомо, принцеса не збиралася одружуватися…

— Отож-бо й воно, — Тадеуш підняв обличчя до сонця й примружився. — Думаю…

— …на це було б цікаво подивитися, — зазначила я й усміхнулася. — Проте, думаю, нам варто поки повернутися до основної проблеми.

Тадеуш насупив брови.

— Проблеми? — перепитав він. — Якої ще проблеми?

— Тео, — відповіла я коротко, хитро усміхнувшись. — І він не відпустить нас так просто.