19.4

Я й не помітила, як з цими словами за нашими спинами з’явилися вартові. Та Янек навіть бровою не повів, лиш підняв руку й проголосив:

— Не чіпайте його!

Янковський усміхався ще ширше, мов передчуваючи власний успіх. Адже він знав, що Янек зараз не зможе нічого зробити. Це не мало сенсу, якщо Збишек уже наближався до палацу, тим паче поки ми не знали достовірно, хто їм допомагає. І я це також розуміла, хай як мені тремтіли руки. Я змусила себе твердо стояти на ногах з суворим виразом обличчя й церемоніальною відстороненістю, мов це мене не стосується.

Принаймні, не стосуватиметься, правда ж?

— Її Світлість погодиться на це, — наполягав Янковський. — Якщо, звісно, не хоче додати нову криваву главу у варкаську історію.

— Одруження зі мною не дасть Збишеку повноцінної влади, крім статусу й, можливо, впливу, — холодно зауважила я. — Навіть якщо знайдуться ті, хто підтримує цей союз, місця кращого за палату Ради міністрів йому не світить. Так, він поверне собі легітимність і зможе вирішувати деякі питання, проте більшого ніхто йому не дозволить.

— Збишек має набагато більше прихильників, ніж ви думаєте, Ваша Світлість.

— А ви, пане Янковський?

— Стосовно моїх прихильників вам хвилюватися не варто.

А отже, й про шанувальників Чорторийських теж, адже хоч таких порівняно небагато, вони існують. І, звісно, серед заможних родів, які прихопили собі за правління Чорторийських більше, ніж заслуговують.

Я все ж не стрималась і глянула на Янека. Однак той виглядав так, мов нудьгував, ліниво спершись підборіддям на руку. Інколи кутики його губ сіпалися, неначе розповідь його неабияк бавила.

Схоже, що так. Тому що Янек раптом поцікавився:

— А Збишек знає, що ти його на короткому ланцюжку тримаєш?

І я не могла нічого з собою зробити, розвернувшись до Янковського, коли той гмикнув.

— Збишек хороший гравець, але як впливовий правитель — бовдур.

З цим у моїй голові щось клацнуло. Очі примружилися, я підібгала губи, коли всі факти ставали на свої місця.

— Ви справжній сірий кардинал, пане Янковський, — зауважила я. Той схилив переді мною голову, із задоволенням прийнявши мої сухі слова за комплімент:

— Почути похвалу від вас — цінність, Ваша Світлосте.

Мій погляд знову звернувся до Янека. Той підозріло мовчав, немов дійсно обмірковує можливість цього шлюбу. Аж тут він підняв голову й рішуче глянув на мене, мов рішення прийняв — і буде воно не на мою користь.

Моє серце забухнуло у п’яти.

Він хороший актор.

Особливо зараз, коли ми в одному кроці від розкриття усіх політичних інтриг, що володарювали палацом протягом останніх кількох років. В одному кроці від того, аби викрити всіх змовників, що планували таку підлість!

Я видихнула, збираючи думки до купи. Ні, найрозумніше зараз — спробувати потягнути час, бажано без карколомних заяв та обіцянок. Принаймні до прибуття Збишека, бо той безперечно мав з’явитися з власним почтом.

Підозрюю, тим, що відкривав по мені вогонь.

І для чого вони це робили, якщо їхній план — політичне одруження? Будь я мертвою, вони не отримали б ані статусу, ані впливу, ані…

Янек несподівано підвівся на ноги й гучно, майже театрально, зітхнув.

— Що ж, Вітославе, мушу визнати, це цікава пропозиція, — він винувато розвів руками й закусив губу, перш ніж виголосити: — Однак не можу тебе порадувати: весілля неможливе.

У мене трохи відлягло від серця. Не помітивши, як я до цього затримала дихання, нарешті зробила вдих і склала руки на спідниці.

Янковський скривився.

— Подумай ще раз, Янеку.

— Тут немає про що думати, — відізвалась я, бовкнувши: — Це неможливо, адже я вже заручена.

Хай Янек свариться на мене. Та з мене несвідомо вирвалося те, що завжди до цього рятувало. Може, милостиві Боги почують мене й дозволять цьому статися ще раз?

Брови Янковського злетіли вгору.

— Офіційно? — уточнив він, а коли я кивнула, лиш зневажливо фиркнув: — Будь-які заручини можна розірвати, Ваша Світлосте.

— Боюся, не ці, — я закусила губу й видихнула, ледь тямлячи, що зривається з мого язика: — Про наші заручини знає вже все королівство.

— Ви гарно брешете, Ваша Світлість…

— Це правда!

Всі, як за якоюсь магічною командою, озирнулися на голос. Гражина елегантно увійшла до зали із ввічливою усмішкою на обличчі й зі згорнутою в руках газетою.

— Новина про заручини Її Світлості в усіх варкаських газетах, — спокійно повідомила Гражина, проте їй не вдавалося приховати вогники в очах, з якими вона раз-у-раз дивилася на мене. — Весілля відбудеться рівно за місяць.

Я приголомшено зиркнула на Янека. Новина про заручини? Ще у всіх газетах! Він це спланував? Здогадувався, що вони вимагатимуть шлюб? Але як він здогадався?

Та ні, не схоже. Янек виглядає таким же здивованим, якою себе відчуваю і я.