18.2

♕

Я провів матінку й посадив її в карету. Махнув рукою, дочекався, поки візник рушить, і залишався на ґанку, аж поки карета не зникла за виїздом із маєтку. Лише тоді я повернувся всередину й попрямував нагору, до кабінету Вітольда. Сподіваюся, він має для мене хороші новини.

— Сідай, — покликав Вітольд, коли я увірвався до кабінету. Сам він стояв, спершись на стіл, на якому були розкидані численні папери. — Я тобі дещо покажу.

— Дещо приємне? — уточнив я, і Вітольд підібгав губи.

— Залежить від того, що ти очікуєш побачити.

Вітольд розклав переді мною кілька документів. На деяких були зазначені імена, на інших — перелік тих, кого після революції засудили. На ще кількох, із викладеним родоводом і досьє, Вітольд вказав пальцем і звернув мою увагу:

— Ці люди найцікавіші, — він тицьнув пальцем у кілька прізвищ. — Їхній родовід майже неможливо простежити.

— Тобто? — я глянув на нього й схопив досьє до рук.

— Тобто вони можуть бути причетні. До втечі Збишека Чорторийського, наприклад, якого досі не знайшли, — сказав Вітольд. — От уяви собі. Скажімо, король Янек розібрався з усіма Чорторийськими — тобто з тими, про яких йому було відомо й які так чи інакше були причетні до кривавих подій. Однак що, як рід Чорторийських набагато більший?

Я насупив брови.

— Думаєш, бастарди?

— Це не обов’язково мають бути бастарди, — повідомив Вітольд. — У нашому королівстві ти цілком можеш відхреститися від якогось роду, якщо той тобі не до вподоби.

— Так просто? — перепитав я, і Вітольд кивнув.

— Так просто. Так-от, якщо подивитися на родовід Чорторийських… Ти глянь тільки, Тадеушу.

— Вони могли мати ще три гілки, — припустив я.

— Або мають, — виправив Вітольд і вже не так упевнено додав: — Можливо.

— Усе одно це щось, — підтримав я. — Більше, ніж я думав. Хоча не завадило б дізнатися більше про коло, близьке до короля, — я зітхнув і почухав за вухом. — Про всяк випадок.

Вітольд підняв руку й нахилився до шухляди.

— Не можу сказати про всіх, але радо розповім про варкаську королівську Раду, — він усміхнувся. — Державних таємниць видавати не буду, але про міністрів та їхні роди розповісти цілком зможу.

— Не хвилюйся, чужі державні таємниці мені не потрібні, — я усміхнувся. — Своїх мені вистачить. То що ти можеш мені розповісти?

Вітольд змовницьки розтягнув усмішку й зашелестів аркушами.

— Приготуйся слухати, друже. Розповідь буде довгою. І навіть не думай, що я залишуся осторонь.

♕

Під вечір, коли після кількагодинної розмови з Вітольдом я вже ніц не тямив, до маєтку повернувся Тео.

— Ти все встиг зробити? — поцікавився я, коли він з’явився на порозі моєї кімнати. — Чи тобі вже знадобиться завтрашній день?

— Я виконав усі ваші прохання, Ваша Світлосте, — Тео ледь помітно вклонився. — Газети й повідомлення про те, що ви та пані…

Я поспішно підняв руку.

— Достатньо, Тео, — я зітхнув і додав трохи м’якше: — Я все зрозумів, дякую. Можеш іти відпочивати.

— Точно, Ваша Світлосте?

Я махнув рукою й відпустив його:

— Іди.

Щойно двері зачинилися, я дозволив собі видихнути й заплющити очі. До того ж довелося неохоче визнати: мій план тримався на чесному слові, навіть з тими відомостями, які я тепер мав.

Авжеж, у цьому не було нічого поганого, крім того, що все заплановане могло раптом розсипатися в мене під пальцями. Однак я також знав, що найкращі плани — ті, що зроблені на коліні й тримаються на імпровізації: вони дозволяють діяти в непередбачених умовах і за непередбачених обставин. До того ж я підготувався достатньо, щоб не завести себе й Тео в пастку, з якої ми не виберемося.

Спочатку вони про нас почують. Потім — побачать. І витягти звідти Еллу, принаймні доти, доки король Янек не розбереться зі своїми щурами, не має бути складно.

Шкода, що Вітольд не може сказати напевне. Проте він наголосив на кількох людях, чия історія не така чиста, як здається, і мені потрібно керуватися саме цим. Хтось із них щось приховує. І я дізнаюся хто.

Для цього доводилося розкидатися карколомними заявами, підкріпленими кількома листами. І навіть вельмишановний пан Якуб тут зіграє мені на руку. Здається, Тео непогано зіграв роль слуги, що потай від свого пана ширить плітки, адже Якуб уважно слухав, а дещо навіть занотував, поки грався пером у руці.

Я видихнув. Певен, уже за два дні в ранковій газеті з’явиться найбільша за останній час новина, що виграє мені час.

А потім з’явлюся я. Неочікувано та феєрично, повністю у своєму стилі.