Розділ 18

Тадеуш

Декілька днів минули значно швидше, ніж я думав. З дечим мені досі варто було розібратися, та оскільки я поспішав, мені нічого не лишалося, як нехати це на дорогу.

І поки Тео завершував останні приготування, я не посоромився повернутися до Потоцьких.

— Ваша мати вже чекає, — повідомила мені служниця Ірен, і я кивнув, поспішаючи до сходів.

Дивовижно, що матінка досі тут. Звісно, вона збиралася залишитися на кілька днів, щоб перепочити з дороги, проте я й не здогадувався, що вона чекатиме мого приїзду.

— Ось ти де, — сказала вона, щойно я з’явився на порозі.

Мій погляд одразу ж зачепився за сундуки поруч із ліжком, за сукню з товстої тканини, у якій вона часто подорожує, й хутряну накидку.

— Знайшов щось цікаве?

— Можливо, — я знизав плечима й кивнув на зібрані речі. — Ти вже їдеш?

— Їду, — вона змовницьки усміхнулася. — Зрештою, твій двомісячний термін добігає кінця, а твій батько геть не любить іти на поступки.

— Це правда, — я кивнув. — Що ти збираєшся йому сказати?

Матінка здивовано підняла брови.

— Що, на твою думку, я маю йому сказати?

Я знизав плечима. Чесно? Поняття не маю.

Матінка глянула на мене й похитала головою.

— Я скажу йому правду, Тадеушу, — повідомила вона, і я гмикнув, погоджуючись. — Скажу, що ти знайшов наречену. Твоєму батькові цього має бути достатньо. Зрештою, ніхто не казав, що ти мусиш також одружитися з нею впродовж цього терміну.

Посмішка торкнулася моїх губ.

— Тато обов’язково поцікавиться, коли планується весілля, — зауважив я, проте матінка безтурботно відмахнулася:

— Спочатку він вимагатиме познайомитися з нею, — виправила вона усміхнено. — Я, між іншим, теж вимагатиму, май на увазі.

Що ж, у цьому я був певен. Щоправда, мене досі не полишали сумніви, що Елла зрадіє такій новині. Вона минулого разу досить чітко дала зрозуміти, що я — найбільший головний біль у її житті, якого вона радо позбудеться.

І я не буду наполягати. Дозволю їй обрати власну долю й відступлю, якщо вона не захоче бачити мене ні у своєму майбутньому, ні у своєму теперішньому. Буду спостерігати здалеку й так само захищати її, якщо буде потреба.

От тільки зараз переконаюся, що їй нічого не загрожує…

— Хочеш, щоб я залишилася? — спитала матінка після паузи. — Або я можу одразу після приїзду додому послати тобі кількох гвардійців. Упевнена, твій батько теж буде радий допомогти, коли дізнається…

— Немає потреби, — я хитнув головою. — З Тео я в повній безпеці.

— Де він, до речі?

— Поїхав у місто по справах, мамо.

Матінка стиснула щелепу.

— А коли ти плануєш вирушити?

— Скоро, — вона скривилася від моєї відстороненої відповіді, тож я додав: — Завтра вранці, якщо все буде за планом.

Одного разу я вже це зробив.

— Добре, — матінка кивнула й розвела руки в сторони. Я підійшов до неї й опинився в теплих обіймах.

— Успіх і благо на твоєму боці, синку, навіть не сумнівайся в цьому.

Вона поплескала мене по спині й відпустила, лагідно усміхнувшись.

— Бережи себе, — попросила вона і, трохи помовчавши, додала:

— І ту дівчинку теж.