17.3

♕

Мені вдалося на деякий час знайти непогану схованку — на кухні серед кухарів, які радо дали мені скуштувати кілька нових страв. І я знала, що хтось із хвилини на хвилину обов’язково знайде мене тут і влаштує лекцію про поведінку принцес. Тоді я матиму ідеальну нагоду вкотре повторити, що ніколи не хотіла бути принцесою, ми знову повернемося до початкового кола, і день піде за своїм звичним розпорядком.

Хто ж знайде мене першим? Якби мала при собі кілька золотих монет, поставила б на Гражину. Янек рідко брав участь у конфліктах і ще рідше йшов першим на примирення — недовгого життя в палаці цілком вистачало, щоб у цьому переконатися. Голосом не лише його серця, а й розуму була Гражина, яка доносила його думки значно м’якше й дипломатичніше.

Звісно ж, існував варіант, що я сама першою вийду зі своєї схованки, однак цього не станеться, повірте. З чаєм тут, може, і біда, та хіба я можу кинути напризволяще стільки смачних страв?

Я краще лусну!

Мене знайшли десь за годину. Я здивовано закліпала очима, коли в дверях з’явилася Елішка, й повернулася до поїдання морозива найбільшою на цій кухні ложкою.

Елішка знітилася в проході. Не почувши від мене ані слова, вона невпевнено оминула кілька столів і сіла навпроти, забравшись на високий стільчик.

— Пробач мені, — пробурмотіла вона. — Я й не здогадувалася, що він — королівський детектив…

— Не переймайся! — відмахнулася я легковажно й примружила очі. — Я теж не одразу здогадалася, що з ним не все так чисто.

Елішка рвучко сповнилася ентузіазмом:

— То ти з ним уже бачилася, так?

— На жаль, — фиркнула я й поринула в роздуми.

Хоч вірте, хоч ні, а щось тут дуже не сходилося. Назвіть це чуйкою, бо моя інтуїція мовчала, ніби чекала слушного моменту, щоб забити на сполох.

Цікаво, коли саме детективи натрапили на мій слід? Чомусь Янек так і не зміг чітко відповісти на це запитання. Що він там казав? Хтось із наших ворогів знайшов мене раніше, ніж це зробив Тадеуш. А Тадеуш знайшов мене рівно за місяць до того, як з’явитися в моїй академії.

Отже, королівські детективи мали, скажімо, цілий місяць, щоб заявитися до мене, й не зробили цього. Або ж вони впізнали Тадеуша й після його карколомних заяв про пошук нареченої пильнували за ним. У будь-якому разі, королівські детективи не з’явилися раніше, ніж я особисто познайомилася з Янковським, коли бігла на вокзал.

Десь ось тут для мене починалося найцікавіше.

Якщо Янек має рацію і королівські детективи стежили за нами протягом усієї дороги, то чому вони жодного разу не втрутилися? Чому не допомогли, коли нас намагалися вбити? Двічі, між іншим!

Я підсунула тарілочку з морозивом до Елішки й простягла їй другу ложку, яку мені щедро передали кухарі.

— Про що ти міркуєш? — поцікавилася Елішка й штрикнула ложкою в морозиво.

Я знову відмахнулася:

— Про дурниці!

Хоча дурницею це назвати ніяк не можна. У голову закрадалися дивні підозри, одна гірша за іншу, і це мені аж ніяк не подобалося. Хтось досі полює на мене та Янека, і хай зараз я палала до брата не надто братерською любов’ю — очі б мої його не бачили! — мені не хотілося, щоб із ним сталося щось погане. І скорочувати собі віку на чужу радість теж бажання не було.

Я повинна в усьому розібратися. Тепер, коли в мене розв’язані руки й мені нема за кого хвилюватися — усіх, хто міг потрапити під перехресний вогонь, я вже відштовхнула, — я цілком можу взяти справу у свої руки й нарешті довести її до кінця.

♕

Служниця попросила мене прослідувати до кабінету Янека за кілька годин — достатньо, щоб дати мені заспокоїтися й розкинути мізками на холодну голову.

— Я вже шукала вас годину тому, але не знайшла, Ваша Світлосте, — сповістила мене молода служниця, швидко присівши в реверансі, тож я поквапилася запевнити:

— Ох, дійсно? Я була на прогулянці! Напевно, не помітила, як швидко минув час… — я винувато зітхнула. — Зараз же піду до брата, дуже вам дякую!

Служниця щось сором’язливо пролепетала. Я щедро відпустила її, а сама глибоко вдихнула, розправила плечі й повернула обличчю вираз церемоніальної відстороненості.

Янек хоче зі мною поговорити? Пречудово! Я знала, що він довго не витримає.

Я була в його кабінеті лише раз, але без проблем знайшла його знову — і, сподіваюся, востаннє. У кабінеті хороші новини обговорюють рідко — найчастіше там повідомляють погані.

Я не побачила потреби стукати, тож увійшла одразу, щільно зачинивши за собою двері.

— Ти мене кликав? — спитала я сухо, ставши навпроти робочого столу.

Янек, зарившись у паперах, підняв голову й невдоволено поцікавився:

— Де ти була? Варта не могла тебе знайти.

— Гуляла, — відповіла я коротко й на невірячий погляд знизала плечима, невинно додавши: — Дивно, що варта мене не помітила.

Янек фиркнув.

— Гуляла? — його брови злетіли вгору. — Не знав, що в королівській темниці є цікаві для прогулянок місця.