17.2

♕

Будь ласка, нехай це виявиться Тадеуш. Нехай сталося якесь непорозуміння — зрештою, ніякий він не детектив. Чесно кажучи, мені все одно, хто він, навіть якщо й пройдисвіт, брехло й блазень, який уявив себе королівським принцом. Нехай це буде він, хай повернеться за мною. Нехай дасть мені можливість усе виправити й попросити пробачення.

Благаю!

Боги милостиві, я що, багато прошу? Всього лиш одного конкретного чоловіка, якого не можуть позбутися ані моє серце, ані моя душа, ані мої думки.

— Елло, куди ти так біжиш? — кричала за мною Елішка, ледь встигаючи за моїми кроками. — Елло!

Тадеуш. Там може бути Тадеуш. Може, Янек спеціально не сказав мені, хто той гість? Може, його таки замучила совість?

— Елло, зачекай! Боги, я завжди не встигаю за тобою…

Утім, поки Елішка ще долала сходи, я вже минала коридор і заскочила у вітальню саме тоді, коли вона знову гукнула:

— Елло!

А я завмерла в проході, не здатна поворухнутися, поки моє серце, яке до цього калатало в грудях як скажене в надії, обривалося й падало.

Мені горіли щоки від думки, що я дозволила собі сподіватися. Волосся, яке я не привела до ладу, хвилями спадало на обличчя й бодай трохи ховало мій сором. Бо я, дурепа така, дозволила собі повірити, що все можна повернути.

Янек підвівся з крісла й усміхнувся, простягаючи до мене руки.

— Ти вже тут, — він повернувся до гостя, який також піднявся на ноги, щойно я ввійшла. — Елло, познайомся. Це…

У цей момент я підняла голову й зустрілася поглядом із гостем, миттю насупившись. Я не можу похизуватися бездоганною пам’яттю на обличчя, але це я запам’ятала дуже добре.

— Це мій хороший друг, — щиро сказав Янек і, сміючись, додав: — І, мабуть, один із найкращих моїх детективів…

— Вітослав Янковський, — представився молодий пан, схиливши переді мною голову. І, вже схилений, він підняв на мене очі й ніжно вимовив: — Я знав, що ми ще побачимося.

Тому що це був пан із парасолькою, який проводив мене до вокзалу під дощем. Той, що спіймав мене й уберіг від падіння. Той, що зніяковіло намагався зав’язати розмову, а я не звертала на це уваги, надто зайнята власним порятунком.

І зараз він не виглядав таким сором’язливим.

Вітослав Янковський, який стояв переді мною, здавався зовсім іншою людиною, ніж той зніяковілий пан. І тепер я добре бачила чому.

Переді мною стояв детектив, який блискуче зіграв свою роль.

♕

Моє приголомшення не вдалося приховати вчасно.

Янек насупився, помітивши мою заминку. Я так і не зрушила з проходу, тож Елішка налетіла на мене й зойкнула, відступивши на крок. Достеменно не знаю, що сталося потім, проте Янек кивнув комусь за моєю спиною, Елішка коротко висловила своє невдоволення, і один із вартових відвів її до інших кімнат.

А я залишилася тут, мовчки спостерігаючи, як Янковський випрямляється й пильно дивиться на мене, не приховуючи ледь розгубленої усмішки.

— Я, певне, чимось засмутив вас, Ваша Світлосте?

Він не отримав від мене відповіді. І мого погляду теж не спіймав, адже я в останню мить відвернулася до Янека. Той вичікувально й навіть трохи суворо вдивлявся мені в очі, мов сподівався, що я зараз же зміню свою поведінку.

І я мала рацію.

— Елло, будь ласкава, — пробурмотів він, здивований, що йому взагалі доводиться нагадувати мені про етикет.

Я, не стримавши тихенького гмикання, винувато опустила голову, розглядаючи свої туфлі.

Сором’язливо крокуючи вперед, я затамувала подих і підвела очі, повні щирого каяття.

— Пане Янковський… — пробурмотіла я схвильовано, мов мені перехопило подих від самих лише кількох літер.

Янковський, розчувши мою ніжну інтонацію, одразу ж виправив:

— Для вас я просто Вітослав.

— Ах, Вітослав? — я кивнула й розтягнула губи в зніченій усмішці, яку він одразу ж повторив.

Щоправда, усмішка на його губах довго не протрималася. Бо я, солоденько всміхнувшись, підняла ногу й з усієї сили наступила підбором просто на пальці його правої ноги.

Янковський охнув і скривився. Янек вигукнув і заметушився. Я ж, підхопивши спідницю, задерла підборіддя й розвернулася до виходу, пирхнувши.

Здається, у наших королівствах вередливі принцеси вже давно не водяться. Пусте! Я з превеликою радістю заради такої нагоди відновлю цю традицію.