15.4

♕

Ага, зараз, розбіглася, аж п’яти блищать! Забрав мене без дозволу, нав’язав геть інше життя, а тепер ще й вирішуватиме його за мене?

А чи не забагато їх останнім часом розвелося — таких, що ладні наказувати?!

Руки стиснулися в кулаки, я майже тупнула ногою у вишуканих туфлях по підлозі, аж тут наказала собі взяти себе в руки. Вдихнути й видихнути, зустріти погляд Янека й холодно зазначити:

— Ти не можеш наказувати мені, що робити. Якщо щось справді відбувається, поясни мені це, а тоді я сама вирішуватиму свої подальші дії. Не забувай, що, хоч ти мені брат чи ні, я протрималася ці роки сама й ладна й надалі потурбуватися про власне благополуччя, — я зміряла його пихатим поглядом і спитала: — Я зараз зрозуміло висловлююся?

Янек довго дивився на мене, а тоді не без ніжності фиркнув і похитав головою. Чи сподобалося це мені? Геть ні. Мені стало зрозуміло, що мої слова не сприйняли так, як я сподівалася. Янек і далі бачив у мені милу молодшу сестричку, тоді як я ніяк не могла знайти бодай щось спільне між його уявленням і собою. Він думав, що захищає мене? Що ж, щодо цього він трохи запізнився. Звісно, у цьому не було його провини, однак часу назад не повернути.

Вже є як є, і цього не зміниш.

Тож хай засуне свій захист і підтримку подалі, якщо не хоче знову посваритися зі своєю новоспеченою сестричкою. Бо сестричка його ох як таку поведінку не терпить!

— Присядь, — попросив Янек, трохи заспокоївшись. Він і собі відсунув стілець та сів, витягнувши ноги. Тільки зараз я помітила, яким пом’ятим і виснаженим він виглядав — певно, тільки я мала щасливу прерогативу поспати кілька годин. Коли я продовжила стовбичити, він додав: — Будь ласка, Елло.

Проте я залишилася невблаганною, застигнувши з таким напруженням, яке личить лише мисливським стрілам, що от-от випустять у ціль.

Янек зітхнув — радше роздратований моєю впертістю, ніж розчарований.

— Я намагався зрозуміти, у чому справа, — повідомив він серйозно. — У детективів було безліч версій: черговий переворот, спроби моїх ненависників прибрати мене з трону… Полювання за тобою в такому випадку було б найгарантованішим способом змусити мене ризикнути заради тебе, чим вони й скористалися б.

— Цього не сталося, — заперечила я, скривившись, коли пригадала неочікувану появу королівської варти на весіллі Потоцьких. — Мало статися щось інше.

— І сталося, — підтвердив Янек, кивнувши. — Сьогодні вранці, одразу після нашого прибуття, мені повідомили, що якимось неможливим чином Збишко Чорторийський утік із темниці.

Я закусила губу й гмикнула, відвернувшись. Янек зрозумів це по-своєму.

— Збишек — син Войтеха, що…

Я роздратовано відмахнулася:

— Я знаю, хто він!

Я ж недарма вчилася у варкаській академії, вивчала історію нашого королівства й писала відповідну працю. Звісно, мене посвятили лише в загальні деталі, однак і з них дещо було зрозуміло.

По-перше, Янек убив Войтеха Чорторийського — самопроголошеного варкаського короля, що знищив справжніх правителів і батьків Янека.
По-друге, саме за його наказом намагалися вбити самого Янека і його… тобто мене.

По-третє, Янек повернув собі трон напередодні весілля Збишека, якого на церемонії мали проголосити королем.

— Хіба з королівської темниці можливо втекти? — бовкнула я й озирнулася, побачивши, як Янек знизує плечима.

— Без помочі — ні.

— Ах, то хтось просто випустив його? — пролепетіла я й миттю обурилася: — І хто ж такий розумник?!

Янек криво всміхнувся:

— Безліч варіантів, — і почав перераховувати: — гвардійці, вартові, навіть хтось із міністрів, якщо вони переслідують власну вигоду. Проблема в тому, що це сталося одразу після нашого приїзду…

— І звістки разом із живим підтвердженням у вигляді мене, що принцеса знайшлася, — сухо закінчила я. — Тільки до чого тут Тадеуш?

— До того, що ми не можемо передбачити їхні наступні кроки, — відповів Янек, провівши рукою по обличчю. — Однак розв’язати міжнародний скандал легко, якщо в королівстві вбивають спадкоємця іншого трону. До того ж, наскільки мені відомо, вас уже намагалися вбити. Певен, його батьки не будуть щасливі, щойно дізнаються про це.

Так, нас намагалися вбити. Проте, як виявилося, не Тадеуш був ціллю.

Ціллю була я.

Я зчепила зуби, щойно вогник гніву вкотре за останні кілька днів торкнувся моєї шкіри.

— Ми можемо вирішити це інакше, — просичала я ледь стримано. — Не обов’язково проганяти Тадеуша й…

Я знервовано ковтнула. Не обов’язково розбивати йому серце. Він на це не заслуговує.

— Збишеку хтось допомагає, — суворо вимовив Янек. — Ми шукаємо, але навряд чи вдасться виявити його так швидко. Тим паче невідомо, скільки ще таких прихильників він має. Думаю, нам варто очікувати появи Збишека або наближених до нього людей тут, у палаці.

— У чому проблема схопити їх? — я різко змахнула руками від обурення. — Кинути знову за ґрати — і все, справі кінець!