14.4

♕

У грудях щось із тріском обірвалося.

— Що значить — не поїдеш? — спитав я невіряче, не в змозі приховати розгубленість і збентеження. Заплющив очі, виставив руки й хитнув головою, обриваючи себе на нехорошій думці. — Ні, Елло, ми мусимо поїхати. Ти в небезпеці, хтось полює на тебе, ще й досить впливовий, раз запевнив короля в тому, що…

— Я тут у повній безпеці, — миттю відгукнулася Елла.

— Брехня, — заперечив я. — Тут ти якраз у найбільшій небезпе…

— Мені нічого не загрожує.

— Це хибна думка! Саме зараз вони мали б готуватися до наступного кро…

— Це неправда, — гмикнула вона, і я, не стримавшись, гаркнув:

— Хоча б вислухай мене!

Я здригнувся від власного голосу, коли той задзеленчав і відбився від вікон бумерангом. Я не хотів кричати, не збирався. Елла, якщо й здивувалася цьому спалахові, не виказала цього, лише невдоволено підібгала губи. Вона гмикнула, схрестила руки на грудях і зробила кілька кроків до трону, перш ніж велично сісти на нього з прямою спиною.

Боги милостиві, вона була прекрасна. Завжди була, є і буде для мене — навіть зараз. Та ця поведінка спантеличувала. Нині зі мною немов розмовляла не Елла, а прекрасний палач, що тримав мою долю й серце у своїх руках і розмірковував, що зі мною робити далі.

Зрештою вона зглянулася до мене з суворістю в голосі:

— Я тебе уважно слухаю, але постарайся не вичерпати мого терпіння, бо мені, зізнаюся, вже набридли ці байки.

Я проковтнув жовч, що підступила до горла, й наблизився до неї.

— Це не байки, Елло, — вичавив я з себе. — Навколо тебе відбувається щось дуже нехороше.

— Зараз навколо мене крутишся тільки ти.

Ох, ці слова були схожі на ніж, який мені ввігнали в груди й провернули.

— Що відбувається, Елло? — спитав я нажахано. — Ти завжди покладалася на свій розум, на факти, а тепер намагаєшся все заперечити. Визнай, ти теж про це здогадувалася. Я лише підтверджую це.

— Ти не можеш знати, про що я думаю.

— Можу! — наполягав я зірваним голосом. — Я знаю тебе!

Елла зміряла мене поглядом і промовила:

— Ти знав Еллу Ворлянську, — вона дивилася на мене так суворо, немов намагалася випалити очима, а я майже фізично відчував, як біль розростається всередині. — А тепер маєш першу й останню нагоду познайомитися з Елішкою Острозькою, принцесою й спадкоємицею варкаського трону.

Боги милостиві, якщо це такий злий і геть невдалий жарт — будь ласка, зробіть щось. Бо я не міг повірити ані побаченому, ані почутому, ані тому, що це взагалі відбувається.

У голові немов стало порожньо. Думки відступили на задній план, і я виразно відчував ритм кров’яного тиску між вухами.

Це не Елла. Так, це її обличчя, тіло й голос — але це не моя Елла.

Я безсило подався вперед, збираючи останні крихти самовладання.

— Це не ти, — відрізав я і, перш ніж губи Елли розтулилися для заперечення, додав: — Ти не хотіла бути принцесою.

— Я брехала.

— Ні, ти не брехала, — я захитав головою, діставшись сходів подіуму. — Ти була щирою. І тоді, у маєтку, перед тим, як усе сталося, ти…

— Те, що сталося, було помилкою, — чітко мовила Елла. — Зроби ще один крок — і я покличу вартових.

Вона говорила серйозно — я анітрохи не сумнівався в її словах. Та втрачати мені більше було нічого, а відступати — не королівська справа.

Я вперто стиснув зуби, зловив її погляд і запитав:

— Тоді чим був для тебе наш поцілунок, Елло?

Вона витримала мій погляд. Мені навіть на мить привиділося, що маска байдужості й суворості сповзла. Та я помилявся: кутики губ Елли зненацька здригнулися вгору, очі спалахнули невідомим мені вогняним блиском. Її голос сповнився отрутою, а слова — насмішкою, коли вона промовила:

— Грою, Тадеушу, — і повторила з задоволенням, немов не могла насититися моїм розпачем: — Для мене це було всього лише грою.

Елла підвелася з трону й подивилася на мене зверхньо, не даючи навіть можливості оговтатися.

— Коли я хворіла, мені наснився дивний сон, — вона закусила губу й продовжила: — Про дівчинку, яка дивилася на свою поранену руку й не розуміла, чому не почувається в безпеці. А потім… потім з’явився хлопчик із таким самим волоссям, як у тебе, з такою ж зухвалою усмішкою, і я зрозуміла, Тадеушу: головна причина мого неспокою — ти.

Я охнув, але Елла цього навіть не помітила.

— Я була в повному порядку, доки ти не з’явився в моєму житті. Ніхто не переслідував мене, ніхто не чинив замахів, ніщо мені не загрожувало — аж поки не з’явився ти зі своєю дурною, егоїстичною ідеєю одружитися з принцесою. І, вітаю тебе, Тадеушу: ти знайшов принцесу. Але ця принцеса не твоя і ніколи твоєю не буде.

Я не відчував власного тіла, коли, не розриваючи з Еллою зорового контакту, піднявся на сходинку вище.