Розділ 12

Тадеуш

Будь ласка, скажи мені, що ти поняття не маєш, звідки ця прикраса взялася.

Благаю тебе, Елло.

Дозволь мені бути нещасним королівським блазнем, який краще житиме з провиною прихованої правди, ніж утратить тебе.

Скажи мені, що не знаєш. Що бачиш її вперше.

Кричи, що я не мав права лізти в твої речі.

Тільки не мовчи.

Боги милостиві, благаю, нехай Елла не виявиться варкаською принцесою.

Та Елла, звісно ж, мовчала.

Її погляд залишався стриманим, не метушливим. Вона склала руки перед собою, зціпивши пальці, й схилила голову набік. Спостерігала за мною і за моєю реакцією — зрозумів я, — та ще й так майстерно, як тільки членам королівської родини личить. Елла пильно вивчала ситуацію: ніяких криків, ніяких заперечень, жодних карколомних слів, якими вона хотіла б мене образити.

Мабуть, краще було б залишити цю розмову на пізніше, але я не міг. Мені терміново потрібно було зрозуміти, з чим я маю справу — і яким саме чином її рятувати.

— Звичайно, у скарбничці, — нарешті вимовила вона, насупивши брови. — Пані, з якою я жила, любила прикраси. Цю, здається, їй подарував хтось із далеких родичів, більш знатного роду. Я бачила цю прикрасу багато разів — пані стільки ж разів поривалася її продати, але так і не набралася духу віднести до крамнички.

Сподіваюся, я видихнув не з таким видимим полегшенням, яке відчував усередині.

Елла, одначе, навіть не думала давати мені бодай мить на перепочинок. Вона примружила очі й схрестила руки на грудях, гмикнувши.

— Що ще цікавого ти знайшов, поки нишпорив у моїх речах?

Ох, дідько.

— Насправді нічого цікавого, — хрипко відповів я, відвівши погляд. — Тільки це на очі трапилося… геть випадково.

— Випадково? — недовірливо повторила Елла. — Я навіть не знала, де пані цю прикрасу стільки часу від мене ховала, а ти опинився в моєму будинку вперше — й одразу її знайшов? Ах, чи це було вже не вперше?

Ні-ні, на такі гучні заяви я вестися не збирався!

— Присягаюся, — я приклав руку до серця й подивився на неї з усією серйозністю, на яку тільки був здатний. — Це було вперше і востаннє.

Елла зітхнула й глянула у вікно.

— Я на це сподіваюся, Тадеушу, — вона хотіла було оминути мене, та раптом щось згадала. — Ми мусимо йти, церемонія зараз почнеться. Дай-но тільки пальто візьму…

Я залишився в коридорі, хоч мені страшенно хотілося схопити її за руку й розвернути до себе з цілком логічним запитанням: і все?

Якби я знав, що все виявиться так просто, не тягнув би кота за хвіст. Хоча мушу визнати: не те щоб у нас було багато часу на бесіди за чаєм. Та правда й у тому, що мені відлягло від серця. Елла нічого не знає. Можливо, вона й справді ніяка не принцеса — знатні роди цілком можуть володіти подібними прикрасами. Нечасто, звісно, але можуть. Хтозна, може, пані, що Еллою опікувалася, працювала в якомусь знатному домі? А ті відплатили їй такою щедрістю за довготривалу, багатолітню службу? У злотинців, наприклад, подібне в характері.

Всяке може бути.

Залишалося запевнити й решту в тому, що Елла не королівської крові. Бажано так, щоб про це довідалися ті покидьки, які влаштували полювання на королівську кров.

І чого тільки вони це зробили? Прагнуть усунути від влади? Тоді навряд чи їм удасться зробити це, вбивши принцесу — було б набагато логічніше замахнутися на короля Янека, а не на ту єдину людину, що не має жодного стосунку до влади.

З жаги помсти? Через що? Бо король Янек повернув собі трон? Та він, здається, розправився з усіма, хто приклав руку до вбивства його родини. Чи вони не хотіли її прикінчити — лише нашкодити, аби використати дівчину у власних цілях?

Навіщо їм варкаська принцеса?

Навіщо їм Елла?

Я й не помітив, як Елла знову опинилася переді мною. У сірому пальті з білим коміром вона натягувала на довгі, аристократичні пальці рукавички й насмішкувато позирала на мене з кривою усмішкою на губах.

Я набрав побільше повітря в груди.

— Ти неперевершена, — зізнався я, не тямлячи, як не зробив цього раніше.

Елла не приховала фиркання.

— Це все сукня Аліції, — намагалася заперечити вона, на що я впевнено хитнув головою.

— Ні, ніяка це не сукня, — і не пальто, і не жодна інша частина гардероба чи прикрас. — Це все ти, Елло.

Елла зашарілася, але й я сам був не кращий — нутро тремтіло від захвату, коли я пропонував їй свій лікоть, а вона, повагавшись секунду, за нього схопилася.

Я намагався не думати про те, що мушу їй сказати. Що їй немає дороги назад — ані до свого маленького драконячого містечка, ані до колишнього життя. Що єдиний вихід, який міг би її врятувати, — стати моєю дружиною. Що вона, незалежно від того, чи тече в її венах королівська кров, не може трапити королю Янеку на очі раніше, ніж на наших безіменних пальцях з’являться обручки.