8.3

♕

Тео теревенив з пані Вуйцік на кухні. Ні про що, маю зазначити. Він цікавився сушеними травами, спеціями й ще багатьма речами, які помітив у комірчині господині, й базікав собі, геть нічого не помічаючи.

А мені з ним, між іншим, про важливі речі поговорити треба.

— Тео? — звернувся я до нього між паузами, зиркнувши на пані Вуйцік, яка щось помішувала у глибокій каструлі. — Зайди до кімнати, коли звільнишся. Справа серйозна.

Тео поважно кивнув і повернувся до розмови. Я закотив очі, прямуючи до виділеної нам на ніч кімнати. Попри моє нагадування, розставатися з пані Вуйцік він не спішив.

Потрібно передивитися його плани на місце секретаря, коли той піде на пенсію.

Марно гаяти свій час я не хотів.

В останніх маминих листах, які вона надіслала кілька днів тому, нічого особливого не згадувалося. Вона писала про батька, свіжі новини королівства й просила, як і завжди, бути обачним. Однак я навіть не розпізнав у цьому жодної загрози. Мама завжди це писала — не важливо, чи я знову потрапив у якусь халепу, чи перебував у дипломатичному відрядженні. Мені й на думку не спало, що за цим може стояти ще один підтекст.

Мені б свіжа злотинська газета не завадила!

Якби мої кузени вирішили таким чином позбутися мене, вони обрали найогидніший спосіб з усіх. Зрештою, отруїти мене було б набагато простіше, зважаючи на те, як часто вони з’являються у нас у палаці. Ба більше, Штормберки страшенно полюбляють тинятися королівською кухнею й ласувати всім з пилу-жару.

Ох, кляті Штормберки, якщо я тільки дізнаюся, що це хтось із вас!

Я визирнув у вікно на засніжений садочок. Тео затримувався вже на пів години — чортів молодший секретар.

Або це шановна Луцка вирішила мене прикінчити? От тільки їхній родині після скандального новорічного вечора не вистачило б грошей найняти хорошого вбивцю. А ці люди…

Ці люди точно знають, де шукати і в кого цілитися.

Повертатися у Злоту зараз не варто. Хоча дивує, що вони почали полювання за мною у Варкаш, щоб убити.

А я-то думав, що батько казки розповідав із молодості: про змови й інтриги, а я, бачте, не вірив.

Що ж, тепер повірив.

— Нарешті, — буркнув я, коли двері відчинилися. — Невже не міг відірватися від оповідок? Скільки на тебе можна чекати, Тео?

— Це було цікаво. До того ж пані Вуйцік сказала, що за кілька хвилин подаватиме обід, — відповів Тео винувато. — Мені взяти нотатник, Ваша Світлосте?

— Візьми.

Тео зітхнув і шмигнув носом, подавшись до саквояжів. Пошарудів, покалупався й упав на диван, приготувавшись записувати.

Ох, багато писати буде!

— Штормберки цілком могли замовити мою голову, хоча, сподіваюся, їм вистачило розуму не робити цього, — промовив я, так і зависши навпроти вікна. — Якщо на їхню репутацію впаде чорна тінь, вони ще довго вибиратимуться з багнюки.

— Ваш батько їх знищить, — погодився Тео.

— Однак я не настільки певен стосовно Коловратів, — додав я замислено. — Вони надто далеко у черзі, але якщо хочуть додати проблем або помститися за те, що ми позбули їх земель…

— Ваша матір їх знищить, Ваша Світлосте.

Це правда. Мама завжди казала, що вони завжди воду воротять — не дарма Коловрати за прізвище мають. І стосовно земель — теж чесно отримали по заслугах. Не їхні це землі були, а містян, що там протягом багатьох років жили й трудилися і точно вже не чекали, що якийсь заможний рід зненацька заявить на них свої права.

А тим, між іншим, навіть королівською печаткою користуватися не дозволено!

— Тобі спадає на думку хтось іще, Тео?

— Безліч наречених, Ваша Світлосте, — зазначив Тео, після чого зашелестів сторінками. — Мені оголосити весь список?

Я мимоволі здригнувся.

— Не варто!

І подумав про щось інше, думками повернувшись до потяга.

— Я не пам’ятаю, чи бачив печатку на пальці того покидька, — згадав я. — Він збирався арештувати мене іменем корони, Тео. Скажи мені на милість, як він збирався іменем корони мене — саму корону — заарештувати?

Тео розвів руками й приклав руку до підборіддя.

— Королівської печатки не мають тільки Перштейни та Седлаки.

— Вони останні в черзі на трон.

— Саме так, Ваша Світлосте.

Що ж, варіантів забагато, щоб я міг розібратися на місці. Було б набагато простіше, якби я таки зміг розгледіти печатку — заодно побачив би, на який рід той покидьок працює.

Поки доведеться пересуватися короткими перебіжками і рятуватися власними силами.

— Мені одразу прибрати ваших наречених зі списку?

— Вони не мої наречені, — виправив я роздратовано, але те миттю рукою зняло, коли я побачив, як Елла підходить до воріт. — І ні, не прибирай, допоки не розберемося.

— Як скажете, Ваша Світлосте, — Тео зненацька принюхався й розплився в усмішці. — Відчуваєте, пане? Час обідати!