Розділ 6

Тадеуш

Елла спала, сховавши руки під голову й відвернувшись обличчям до стіни, щоб мою пику, як вона ласкаво висловилася, не бачити.

Що ж, крізь вікно не вилізла — і на тому дякую.

— Ясний пане, вона нікуди не втече, — прошепотів Теодор, коли я ліг на сусідню полицю. — Пані спить.

— Ніколи не знаєш напевне.

— Але ж пані мусить відпочити! — насупився Теодор. — І ви також!

Я заклав руки за голову й зручніше вмостився.

— Я й відпочиваю, бачиш? — підняв брови й усміхнувся. — І говори тихіше, інакше Еллу розбудиш.

Тео чомусь вагався.

— Може, тоді краще я за нею прослідкую?

Я гмикнув, хитнувши ногою.

— От це вже ні, шановний! — а на його розгублений погляд пояснив: — Ти надто добрий. А Елла не настільки дурна, щоб цим не скористатися.

Навіть якщо мої слова трохи образили Тео, він цього не показав. Лише зітхнув, потягнув за ручку дверей і зачинив купе, яке миттю поринуло в темряву.

Потяг ледь чутно хитався. Мені не спалося, думати теж особливо не хотілося, хоча дещо варто було обміркувати. Що, як Елла все ж вирішить утекти знову? Що, як на нашому шляху трапляться неочікувані перешкоди?

Мені конче потрібно було встигнути повернутися до Злотинського королівства вчасно, інакше…

Ну, зрештою, мої кузени терплячістю ніколи не відзначалися, а трон довго порожнім не стоятиме, якщо вони виступлять проти батька.

З цими неприємними думками я, сам того не помітивши, заснув.

♕

За дверима хтось біг. Потяг, який до цього стояв на зупинці, знову рушив, втомлено засвистівши. Я, ледь розплющивши очі, визирнув у вікно й здивовано помітив кучугури снігу.

Типова варкаська погода. Скільки разів я тут із родиною не бував, стільки ж дивувався, наскільки швидко й разюче може змінюватися погода в окремих частинах краю.

І, до речі, у двері купе стукав стурбований Теодор:

— Прокидайтеся, ясний пане! — гукав він з коридору. Я поморщився, потерши обличчя рукою. — Нам виходити на наступній зупинці!

Ах, дійсно.

Я посунувся й кілька разів стукнув рукою по дверях: почули, встали, дякуємо красно, принесіть чаю. Тео, хоч і був зовсім молодим, звик до мене достатньо, щоб безпомилково зрозуміти цей нехитрий жест. Принаймні стукати він припинив, кроки віддалилися, і навколо знову запанувала тиша.

Я підвівся й потягнувся, схилившись над Еллою. Дивно, що цей галас її не розбудив.

— Елло, — озвався я, нависнувши над нею. — Елло, прокидайся.

Вона навіть не поворухнулася. Я весело гмикнув. Схоже, дівчину й королівський глашатай зі своєю трубою не розбудить.

— Елло! — спробував я голосніше.

Ні, подорожувати з нею сплячою для мене не було б проблемою — подумаєш, винести з потяга та занести на корабель. Але навряд чи це сподобалося б самій Еллі.

Я торкнувся її плеча. Від дотику Елла злякано розплющила очі, різко крутанулася на полиці — і я відчув удар у живіт, зігнувшись навпіл.

Ох, дідько!

— Боги милостиві, прошу вибач… — залепетала Елла приголомшено, аж раптом упізнала мене й, полегшено видихнувши, додала: — А, це ти… Тоді нічого страшного!

Нічого страшного?!

— Мені здається, у тебе нав’язлива ідея ненав’язливо мене вбити.

— То чому б тобі не відпустити мене? — солодко усміхнулася Елла. — Хоча ні, які дурниці кажу! Тепер ти мене не позбудешся!

— Не позбудуся? — перепитав я здивовано, відчувши підозріле тепло в грудях.

Елла жваво кивнула.

— Подивлюся, як живе король. Коли ще така нагода випаде?

У перекладі: закатайте губу, Ваша Світлосте.

Я приголомшено впав на сидіння й потер підборіддя. Повірити не можу — ведуся на слова якогось дівчиська, поки що без імені й роду. Якби хтось інший про це дізнався, на вуха поставили б усіх!

Я вже хотів сказати щось хитромудре, але не встиг — Тео знову постукав у двері.

— Чай, милий пане! — почув я, перш ніж відчинити.

Тео сяяв усмішкою, а побачивши Еллу, заблищав ще дужче.

— Доброго ранку, мила пані!

— Доброго ранку, Тео, — лагідно відповіла Елла. — Мене звуть Елла, жодна я не «мила пані».

— Добре, мила пані! — легковажно погодився Тео, знітившись.

Я закотив очі. Ні-ні, він не мав жодного права бути від неї в такому захваті!

— Як спалося? — поцікавився він.

— Якби хтось не ворочався пів ночі, спалося б значно краще, — заявила Елла.

Я пирхнув і звернувся до Тео:

— Принеси ще меду, будь ласка.