5.3

♕

Не знаю, що саме Тадеуш мав на увазі, кажучи «брали нашвидкуруч». Речі, які він підібрав, більше нагадували сцену з серії: «Агов, модистко, терміново потрібно дванадцять суконь для графині на всі можливі урочистості». І модистка зібрала все, що тільки змогла: з бантиками, блискітками, рюшами, з довгими спідницями, з підбивкою до колін, з пишними спідницями й не дуже… Словом, у мене банально бракувало часу на перегляд усього цього гардеробу, яким мені доведеться певний час користуватися, бо витрачати на себе гроші Тадеуша я наміру не мала.

Хоча… може, вимагати з нього компенсацію? За моральну шкоду, так би мовити.

Та ні, нісенітниці! З компенсацією він від мене точно не відчепиться.

З іншого боку, чому б йому не відчепитися, коли винагороду буде отримано? Більше грошей він на мені не заробить — доведеться шукати нову принцесу.

Я швидко переодяглася в якесь червоне платтячко, все ж кинувши погляд на вікно. Потяг уже повільно рушив, набираючи швидкість. Ні, вистрибувати просто зараз я не збиралася, хоча це й не найгірша ідея. До того ж думка про те, що за мною ганятимуться ще й інспектори, неабияк стримувала. А ті точно ганялися б — не щодня з потяга, що рушив, вистрибують люди крізь вікна. Якби я це зробила, прирекла б себе на марні гонки, які зрештою все одно скінчилися б або цією поїздкою, або арештом.

Годі вже мені бігати. З ними потрібно боротися інакше.

У купе постукали, а коли я не відповіла, почувся голос Тадеуша:

— Крикни хоч щось, щоб я знав, що ти не вистрибнула!

Я мовчки складала решту суконь у саквояж. Хай нервується. Не надумає ж він заходити в купе, де пані може опинитися не в найслушнішому вигляді.

Двері рвучко відчинилися, і в отворі з’явився Тадеуш.

Ах, забираю свої слова назад!

— То ти й справді геть невихований! — недоброзичливо зауважила я. — А якби я ще переодягалася?

— Ну, я зробив би те, про що ти казала: покликав би тебе заміж! — відповів він трохи розгублено, немов здивований тим, що я досі в купе, а не втекла. — Чи для того, щоб попросити тебе одружитися зі мною, мені справді довелося б спершу побачити тебе без одягу? Ні, я не те щоб проти, я й сам можу роздягнутися, але…

— Стули пельку, заради Богів! — просичала я крізь зуби, нарешті зачинивши саквояж.

Тадеуш одразу відступив убік, пропустивши Теодора, який підхопив саквояж і моє мокре пальто, після чого знову зник.

— Коли ти мовчиш, виглядаєш значно розумнішим.

— Ох, пробачте, панянко Ворлякова, — пролепетав Тадеуш приголомшено, хоча щирістю тут і не пахло. — Не знав, що вам не до вподоби придворні блазні.

— Придворний блазень? — засміялася я. — Та ти йому й у підметки не годишся!

Тадеуш розвів руками й сів. Своє пальто він десь подів, залишившись у білій сорочці та вишневому светрі без рукавів. Ноги його обтягували утеплені штани з надто вже товстої тканини, а чоботи на грубій підошві виглядали так, ніби їм не страшні ані дощі, ані морози.

— Ти так дивишся, ніби роздягаєш мене поглядом, — тихо зауважив Тадеуш, зацікавлено глянувши на мене. — Тобі варто було всього лише попросити…

— Не бажаю тебе чути, — гмикнула я, прямуючи до дверей.

— Куди це ти зібралася? — він миттю підхопився на ноги. — Хочеш щось? Чай, каву?

— Чай, будь ласка, — зверхньо відповіла я, знову сівши з прямою спиною й склавши руки на колінах.

Тадеуш, спостерігаючи за цим, гмикнув і нахилився до мене.

— У тебе чарівним чином закручується волосся біля вух…

Він підняв руку, ладен був торкнутися мене, та я вчасно відсунула її.

— Чай, будь ласка, — повторила я відсторонено. — І з медом, якщо тут такий знайдеться.

— Для тебе — все, що забажаєш, — вклонився Тадеуш і вийшов.

Я почекала кілька секунд, перш ніж вийти слідом. Та далеко відійти не встигла — одразу ж зіштовхнулася з Теодором.

— Мила пані! — защебетав він. — Вам щось потрібно? Тільки скажіть — я все зроблю.

— У якому купе ти їдеш? — поцікавилася я.

Теодор очікувано вказав на сусідні двері.

— Не соромтеся звертатися, мила пані, — усміхнувся він. — Я з радістю допоможу!

Ох, Теодоре… Краще б ти допоміг мені позбутися свого пана — з того було б більше користі.