2.3

♕

Одружуватися я не те щоб збирався найближчим часом. Та коли вже умови були поставлені — ще й такі, — так легко втрачати свою свободу я не бажав.

— То оберіть будь-яку дівчину, Ваша Світлосте, — радив мені помічник секретаря, молодий Тео, зручно вмостившись у кріслі навпроти з нотатником. — Я ж правильно розумію: ваші батьки збираються прийняти будь-кого, навіть простолюдинку?

— Саме так, — кивнув я, глибоко занурившись у думи.

— То й оберіть таку, — знизав Тео плечима. — Зрештою, ви зробите саме те, чого вони й хотіли.

Я скривився.

— Я все одно зробив би по-своєму, Тео. Неважливо, дозволили б вони це чи ні.

— Отже, вони дають вам на це шанс, Ваша Світлосте, — гмикнув Тео. — Ви мали б бути щасливим. Більшості ваших… королівських колег, так би мовити, батьки такого шансу не дають. Хоча ваше становище, мушу зазначити, значно гірше.

На це погоджувально гмикнув уже я. Тео мав рацію. Якщо батьки дали мені цей шанс і довірилися, то й самі розуміють: жодна з обраних ними кандидаток мені не підходить.

І злотинському народові також.

Утім, дещо мене все ж турбувало.

— Що не так із моїм становищем? — поцікавився я. — За останніми відомостями, мої милі кузени на трон не претендують.

— Поки що, — виправив Тео. — Однак вони активно шукають собі наречених. Відсутність нареченої у вас лише викличе плітки про те, що з вами не все гаразд.

— Не все гаразд?

— Дуже-дуже не гаразд, Ваша Світлосте.

Гаразд, над цим варто було замислитися.

Мої шість кузенів навряд чи так швидко знайдуть собі наречених, хоч і мають непогані, порівняно з рештою населення, статки та репутацію. Певен, що та ж Йіндрішка й Луцка вже навідалися до них і спробували запевнити, що це зі мною щось не так. Зазвичай мене це не хвилювало, але трон я нікому віддавати не збирався — як і своє серце.

Схоже, доведеться чимось пожертвувати. Батьки точно не зрадіють, якщо рід Штернберків захопить владу, як намагається зробити це вже багато років поспіль.

Навпаки, варто зміцнити власні позиції.

— А що як я спробую знайти принцесу? — запитав я в Тео, в якого зазвичай добре працює клепка. — Тільки уяви, яким вдячним буде Варкаський король і наш старий друг Янек.

— Це гарна ідея, — визнав Тео. — Але малоймовірна, Ваша Світлосте. За моїми відомостями, Варкаський король Янек доклав чимало зусиль, аби знайти власну сестру, але так і не досяг успіху.

— Отже, доклав замало.

— Не скажіть, Ваша Світлосте. Він запровадив перепис населення й вимагав родинні дерева від кожного роду з датами народження всіх членів, а головне — дітей, що народилися двадцять років тому. Його варта та королівські детективи прочесали містечка й поселення, особисто поспілкувалися з багатьма родинами, але нікого не знайшли.

Тео ненадовго замовк, щось підраховуючи в думках, і я терпляче чекав.

— Однак король Янек набирає популярності завдяки революції й поверненню влади, — зрештою визнав Тео. — Тож мати таку людину за панібрата або ж за родича, Ваша Світлосте, значно підвищило б ваш статус і покращило репутацію. Особливо серед міжнародних колег. Думаю, він гідно оцінив би саму спробу — навіть якщо вона не увінчається успіхом.

Тео знову помовчав і, з таємничим виглядом щось занотувавши, додав:

— До того ж ваші батьки дозволили вам будь-який шлюб. Ви можете спробувати знайти принцесу, Ваша Світлосте. Якщо не вдасться — матимете ще шанс одружитися хоча б із простою дівчиною.

Непоганий план.

— Тоді надішли листа варкаському колезі, Тео, — попросив я, потерши підборіддя. — Попроси доступ до всіх записів, що стосуються принцеси. Усі теки мають опрацювати наші детективи, а я хочу отримати звіт по кожній. Тебе призначаю відповідальним за це, Тео.

Тео подавився повітрям і злякано прощебетав:

— Мене, Ваша Світлосте?

— Звісно, тебе! — я зіскочив із крісла й підійшов до нього, підтримувально плеснувши по плечу. Тео, схоже, відчув цю підтримку надто буквально й крякнув. — Кого ж іще мені звинувачувати, якщо щось піде не так? Хоча, Тео, я цілком певен, що в нас із тобою все вийде, чи не так?

Тео щось нерозбірливо пролепетав, але мене це мало хвилювало. Думками я вже перебував у Варкаському королівстві, шукаючи втрачену принцесу. Хоча яку ще втрачену? Загублену — не більше. Король Янек свято вірить, що його мила сестричка рано чи пізно знайдеться. Краще б, звісно, раніше.

Дещо я все ж забув спитати.

— То які в нас шанси, Тео? — я озирнувся до нього, зробивши круговий жест рукою, мовляв, питаю одразу про все.

Тео, помітно збліднувши, знервовано зашарудів сторінками нотатника.

— Мені округлити до цілого числа, Ваша Світлосте?

Я щедро махнув рукою.

— Округли. Чого вже там соромитися.

Тео витяг хустинку з кишені сорочки й потер лоба, важко зітхнувши. Я закотив очі.

— Не тягни кота за хвіст, Тео. У нас, зрештою, два місяці на пошуки, а не два роки.