Епілог

  Аніта вже місяць як повернулася до свого звичного життя. Намагалася повсякчас викинути спогади про свої відвідини іншого світу. Світу, який зачаровував і лякав водночас. Світу, який по народженню був їй рідним та через обставини чужим.

Матір Аніти також вирішила не повертатися до Королівства. Без її коханого чоловіка сенсу ворушити минуле не бачила. Проте вона не погоджувалася з рішенням доньки, тому час від часу все ж піднімала цю тему, нагадуючи про те, що Анітине місце в Королівстві, і також радила доньці не скидати свої обов’язки на Аарека.

Анні запитувала матір, чому та не хоче повернутися, але Меліса лиш, посміхаючись, хитала головою: «Там твоє місце. Ти вже повнолітня, тож за законами маєш успадкувати трон. А мені в замку все нагадуватиме про твого батька, що завдасть страждань, бо я любила його всім серцем».

Після повернення Аніта справді насолоджувалася звичним життям на Землі, поверненням до рідної домівки, де провела все своє свідоме життя. Адже це був її вибір. А з обов’язками Королеви вона все одно б не впоралася. Принаймні так вважала. Череда її необдуманих вчинків, поспішність і наївність – це точно не ті якості, якими повинна було бути наділена правителька.

Але з часом спогади про Фортіум-Лукум вже не були такими страшними, і вже не так гостро нагадували про те, що з нею трапилось лихого в тому світі.  Вона навіть з доброю думкою згадувала жителів Королівства та все те, за що доводилося боротися. Дівчину все більше підігрівала цікавість: як вони там, як Марта, чи впоралася вона зі своїм горем, чи досі гнівається на неї, і як Аареку вдається правити?

Як не дивно, Анні дійсно сумувала за Аареком, який стіною стояв перед нею й захищав від негараздів. А ще згадувала той поцілунок, від чого кожного разу на її обличчі з’являлася усмішка. Тепер коли час пройшов, вона зовсім інакше дивилася на ту пригоду, що вони пережили разом. Їй навіть ставало смішно від того, що з двох чоловіків вона обрала Власа, бо він часто поводився, як боягуз, багато лицемірив і підлаштовувався, тоді коли Аарек з Демитрієм не боялися прийняти бій і захищали усіх. Як вона могла бути настільки осліпленою?

Врешті Аніта не втрималась та однієї ночі, поки лежала  у своєму ліжку та крутила на руці свій браслет, який жодного разу не зняла з руки після повернення, наважилась хоч на мить навідатись в Королівство, хоч краєм ока глянути, як там поживають її друзі.

Підвелась, швидко одяглась, зняла свій браслет та кинула перед собою. Секунда вагань - і дівчина ступила в жовтогарячі обручі.

- Довго ж ти… - розтягуючи слова, проговорив Аарек, коли дівчина з’явилася в кімнаті, де він розсівшись на м’якому дивані, проводжав день за чаркою міцного напою.

- Я лише на мить… - відповіла дівчина, коли змогла побороти нудоту, яка з’явилася внаслідок стрибка у вир.

- Вип’єш? Сьогодні тебе обслуговуватиме сам Король! – посміхнувся чоловік, підіймаючись, щоб налити й Аніті у келих чого-небудь.

- Не відмовлюся від вашого вина, — відповіла Аніта, в якої ні звідки взялося хвилювання. 

І якщо ще день тому вона заспокоювала себе, що їй лише здавалося, наче вона шалено скучила за Аареком, то тепер була впевнена в цьому. Те, як серце збилося з ритму, а по шкірі ганяли табуни мурах, дихання переривалося, а вся її сутність тягнулася в його сторону, говорило наскільки Аарек все ж небайдужий їй.

Анні чемно прийняла наповнений келих з рук Короля, з його допомогою присіла на край дивану, на якому нещодавно сидів Аарек, і на якийсь час замовчала, перш ніж насмілитись заговорити й розпитати чоловіка, як у нього справи.

- Моя Королево! – з гіркою іронією мовив Аарек. - Знаєш, як тебе називають піддані після того, як ти на якийсь час з’явилася, а потім знову зникла?

Аніта похитала головою з боку на бік. 

- Загублена Королева, - відповів Аарек. - То, можливо, ти вже знайдешся? 

Чоловік дивився на свою суджену проникливо. Погляду не відривав.

- Так… - не усвідомлюючи, мовила Аніта.

Вона й сама все не могла відвести погляду від його темних очей, які наче причарували її.

Чоловік тільки злегка посміхнувся, не відводячи погляду від дівчини, підійшов до неї ближче так, що наступне своє запитання видихнув їй прямо в губи.

- То ти, нарешті, залишишся зі мною, моя Королево? 

Аніта була збентежена, здивована та щаслива водночас. Та для того, щоб вимовити хоча б слово їй забракло сил. Вона тільки кивнула, і в ту ж мить вуста Аарека накрили її вуста. Можна було більше не втікати від себе. Аніта більше не мала сумнівів, що вона на тому місці, де й повинна бути, та з тим чоловіком, якого їй вибрала сама доля.