Розділ 14

  Для Аніти час тягнувся повільно. Після подарунка Демитрія вона стала більш вдумливою, серйозною. Часто обмірковувала те, що сталося останнім часом. Інколи намагалася згадати манери матері, які їй здавалися дивними та застарілими, але тоді ж Анні ще не знала, що вона – Королева.

 Дівчина постійно доглядала Марту, інколи готувала їжу з того, що знаходила у відьми й намагалася не втручатися в справи чоловіків. А чоловіки продовжували готувати заколот. То кудись йшли, то поверталися. Всюди шукали прихильників колишньої влади. Аарек навіть знову почав спілкуватися з Анні, але тему заміжжя вони більше не піднімали. До Демитрія Аніта тепер ставилася ще шанобливіше. Не могла повірити, що мала брата, і так по-дитячому цьому тішилася.

Благо, що Марті вже ставало краще. Жінка таки прийшла до тями й стала керувати дівчиною, пояснюючи, що та мала робити, аби рана затягувалася ще швидше. Якось Аніта спитала в Марти:

- Ти не можеш зцілити себе, як раніше Демитрія? 

- Можу, але в мене ще недостатньо для цього сил. Забагато енергії витратила, — трохи грубо сказала відьма.

Аніта нічого не відповіла їй. Тільки підтисла губи, щоб з них не зірвалося якесь різке слівце. Намагалася зрозуміти відьму, адже та досі була прикута до ліжка, і нічим не могла собі допомогти. 

 А сьогодні Аніта і Марта були надзвичайно напружені та схвильовані. Все тому, що чоловіки рушили в замок, щоб нарешті скинути Риммона та засудити його або навіть вбити.

Аніту не залишало погане передчуття, як і відьму, яка в цьому не зізнавалася, хоча план дій, який представив їм Аарек перед тим, не викликав жодних питань. Як виявилося, з Риммоном залишилася лише жменька воїнів, а Аарек звернувся до свого батька за допомогою, тож мав чимале військо, яке вже чекало під воротами Королівства. 

І ось сиділи Аніта і Марта та нервувалися… Аніта боляче покусувала губу й так їй кортіло хоч якось втрутитись в заколот, хоча й розуміла, що навряд зараз чимось допоможе Принцам. Ще й повинна була залишатися в безпеці, оскільки була головним козирем Принців. Саме її присутність в Королівстві віщувало їм перемогу.

- Швидше! – несподівано перервала тишу Марта. — Допоможи мені підвестись!

Відьма простягнула руку, занепокоєно поглянувши на майбутню Королеву.

- Куди ж ти? - розгублено запитала Анні.

- Створи портал, щоб перенестися в замок! — наказала Марта, хоча ще не була здоровою.

- Як? Я ще ж ніколи там не була, - спантеличено відповіла дівчина.

У ту ж секунду в її голові з’явилася картинка: велика кімната з широким ліжком з балдахіном навкруги, стіни й штори криваво-червоного кольору, два дивани й два м’яких крісла, обтягнуті такою ж темно-червоною тканиною, які стояли навколо низького столика.

- Швидше! – з притиском мовила Марта.

- Не хочеш пояснити мені? – спитала Аніта, стягуючи браслет з зап’ястя.

- Пізніше… - мовила старша жінка крізь зуби.

Кожен рух давався відьмі через силу, але погляд був переповнений гнівом та впевненістю.

Аніта кинула браслет перед собою. Нічого не вийшло. Тоді ще. І лише на третій раз пощастило - з’явився вир. 

Марта міцно вхопила дівчину за руку - і вони обоє вступили в жовтогарячі кола, які їх перенесли в одну з кімнат замку.

***

Слух про те, що Принцеса Аніта жива швидко розходився Королівством. Риммон втрачав підтримку людей все більше. В замок навіть вже можна було зайти з вулиці, як посміювався Демитрій, хоча Принци все одно вирішили скористатися таємним проходом. Риммон здогадувався про небезпеку, оскільки його володіння сьогодні охоронялися краще, ніж до цього. Та й про таємні проходи також знав, багато з них наказав загородити, проте Демитрію було відомо про такі, про які Риммон і не здогадувався.

Дем відчував смак перемоги, в той час як Аарек постійно метикував на тему, чи все вони прорахували. Врешті вартових Риммона швидко пов’язали, а зрадник зачинився в кімнатах Короля. Йому вистачило нахабності перебратися до спальні власного брата, хоча ще навіть Королем себе не встиг оголосити. Негідник клятий!

В Аарека промайнула думка про те, що все складалося надто вдало. Невже так могло бути? Тоді вони наблизилися до апартаментів Короля. Слідом за Принцами йшли Влас та ще декілька воїнів, а інші воїни шлейфом тягнулися, входячи до Королівства.

Біля масивних дерев’яних дверей, що вели до кімнат Короля, нікого не було. Це було підозріло. Риммон не міг так легко відступиться. Значить, причаївся й щось запланував. Тож переможе той, хто хитріший. Або ж, зрадник второпав, що прийшов його кінець - і втік, поки ще не пізно.

- Я зайду в його кімнату, а ти залишися тут! – тихо сказав Демитрій до Аарека.

Він повернувся до чоловіків та махнув рукою, щоб Влас і ще двоє воїнів йшли разом з ним, а решта залишилося з Аареком оглядати коридори замку, які здавалися порожніми.

Та не встиг Аарек відійти далеко, як йому довелося вступити у бій. Їхні противники в буквальному сенсі виходили зі стін, а це означало, що Риммон вирішив вдатися до магії. Щоправда, він більше не мав підтримки Апхіра, але в замку було багато чарівних речей, якими можна було скористатися. 

   Аарек запідозрив, що вони опинилися в пастці. Намагався з усіх сил відбивати противників, аби скоріше прийти на поміч Демитрію.