Розділ 10

  Аніта та Влас ступали по кам'янистій місцевості. Дорога видалася звивистою, тож йти було важко, тим паче весь час вони піднімалися вгору. Маленькі камінчики те й діло, що потрапляли у взуття.

  В черговий раз Ані зупинялася, щоб витрусити гостре каміння з кедів, а тоді сідала на кам’яний виступ та схилялася від втоми. Звісно, вони ж вже довго підіймалися - от і втомилася.

 Влас помітив це й оглянувся довкола.

- Зачекай тут, — попрохав, а сам підійнявся ще трохи вище.

  Дуже швидко повернувся з загадковою посмішкою на вустах, від чого дівчина одразу виструнчилась.  

- Ходімо зі мною. Я знайшов місце для ночівлі, — Влас подав руку дівчині, щоб та підвелась.

  Тоді Анні вже й забула про втому. Її охоплювали хвилювання, бо вона ночуватиме з Власом наодинці. І не дарма. Пристрасний Влас привів дівчину до кам'яної печери прямо на горі. Всередині, на диво, ріс густий мох, який міг замінити перину. Пощастило. Ще й дзюркотів неподалік струмок, кришталева вода якої текла з гори. 

   Аніта встала задом до печери, оглянувши тиху навколишню місцевість. Саме в цю мить загорілася перша зірка у небі. Все було неначе в казці. 

- Думаєш, тут безпечно залишатися? - запитала Власа, коли почула, як він підходив ззаду.

- Навіть не знаю, наскільки тобі безпечно залишатися зі мною, — проговорив спокусник, а тоді легенько закусив її вухо.

  Його руки повільно поповзли її тілом, неначе отруйні змії. От тільки вона їх не боялася, лише трохи соромилася. Врешті повернулася до Власа й сама його поцілувала в губи. Цього було не уникнути. Аніта одразу потрапила в полон пристрасті, й не мала ніяких намірів зупиняти Власа у його бажаннях. Сьогоднішня ніч була, наче подарунок для них двох.

  А зранку вже було не до обіймів. Обом дико кортіло поїсти, ще й стало досить прохолодно.

 Анні дістала два маленьких шматки м’яса, які ще були приготовлені, коли всі були разом. Один запропонувала Власу. І той не відмовився. 

- Тобі ж байдуже на цього Аарека? - поцікавився вартовий, коли вони вже знову рушили далі.

- Він стане достойним Королем, — відмахнулася дівчина.

- Але ж твоїм Королем! Твоїм чоловіком! - не відступав Влас. — Хіба ти хочеш бути з ним?

  Дівчина зітхнула, оглядаючи зачаровані квіти неабиякої краси, про які говорила Марта. 

- Краще з тобою, — зізналася.  

Більше Влас нічого не запитував. Він почув те, що хотів почути. А тоді вони дійшли до найвищої скелистої брили з поглибленням, а десь неподалік почулися голоси та шурхіт.

Анні насторожилася. 

- Йди, Власе, поглянь, що там таке, — попрохала.

Влас героїчно рушив до брили, за якою хтось був.

- Не бійтеся! - почувся голос - і вийшло декілька старців. — Ми послідовники давніх чаклунів. Охороняємо каміння з пророцтвами.

Анні забула про обережність і швидко обігнала Власа.

- То мені до вас. Можливо, щось скажете з цього приводу, — дівчина дістала свій меч, підійнявши до неба, що аж все навколо посвітліло.

Один старець звернувся до інших:

- Він її обрав.

  А ті стали кивати головами та пошепки перемовлятися між собою. Та коли Принцеса прислухалася, то лише почула невідому їй мову. Глянула на Власа, мовляв, нічого не розумію, але й він так само не знав, про що ті шепочуться. Врешті Анні трохи почекала з ввічливості, а тоді запитала:

- А людською мовою поясните? - а тоді виправилася: - Будь ласочка, поясніть.

Один зі старців, з найдовшою бородою до землі, повів Аніту за брилу. Влас рушив слідом, але його зупинили. Довелося чекати на неї.

  Послідовник древніх чаклунів провів Анні до кам’яних дощечок, що висіли на найвищій скелястій горі. Підвів під одну з них.

- Але ж на ній нічого не написано, — похнюпилася Аніта.

Старець промовчав, а коли дівчина знову повернула голову до дощечки, то магічним чином текст сам проявився, просвічуючи кожну літеру. Щоправда, ті літери більше нагадували каракулі та плями.

Аніта примружила очі, щоб прочитати.

“І лише меч вогняний здолає темряву, що зародилась у світлий час”

- Це все? - якось розчаровано запитала в старця.

Той мовчки махнув і показав на той шлях, яким сюди прийшли. Тоді вони повернулися до інших. 

- А якесь додаткове пояснення надаєте? - з надією запитала в старців.

Та один із них лише сперся підборіддям, яке оповите густою сивою бородою, на палицю. А тоді сказав:

- Світлого шляху. Нехай боги збережуть ваші душі.

Аніта ледь втрималася, щоб не закотити очі. Подумала, що було б непогано, якби ці боги зберегли ще й тіла. І ще розповіли, що їй тепер робити.  

- Дякуємо, — коротко відказав Влас за них двох і потягнув дівчину тим самим шляхом, яким сюди добиралися.