Розділ 7

 Наступного дня після того, як Влас допоміг в’язням вибратися з темниці, він з великим побоюванням рушав на службу. Нервував і хвилювався, що його запідозрять у скоєному, бо тоді голову на плечах буде втримати важко. Та на його подив, ніхто на нього не подумав. Зілля досконало виконало свою роботу.

Аж в обідній час юнак повністю розслабився, оскільки зрозумів, що зникнення полонених, яких одразу почали шукати в Королівстві, і його причетність до того ніяким чином вже не пов’яжуть. Та ця подія насправді й так би пройшла повз, адже майже всі обговорювали інше: Король Кристоф цієї ночі помер.

Коли Влас почув цю новину, одразу збагнув, що потрібно якнайшвидше повідомити про це Принца Демитрія. Але як це зробити? Адже Принц Аарек казав, що вони самі вийдуть на зв’язок, і щоб Влас не метушився з цього приводу. 

Та часу не було. Король мертвий. Прямих спадкоємців на престол не було, а отже молодший брат Короля - Риммон може висунути свою кандидатуру, бувши найближчим кровним родичем. Тим паче він і так уже приміряв на себе обов'язки короля.

На думку Власу тільки й спало, що треба знову навідатись до відьми. Вона ж допомогла визволити  в’язнів, і вони були в неї, тож кому ще знати, де вони переховуються, як не їй? Часу було обмаль. Принци повинні були з’явитися в Королівстві якомога швидше.

Тільки-но зміна молодшого Зехальта закінчилася, він направився знайомою дорогою до Марти. Як і минулого разу жінка двері відчинила ще до того, як юнак постукав.

- І що цього разу? – без будь-яких вітань запитала відьма.

Хлопець також вирішив не розтягувати час і одразу перейшов до справи:

- Допоможи знайти Принца Демитрія. Це важливо, - попрохав вартовий.        

- А з чого ти взяв, що я знаю його місцеперебування? Лише допомогла Аареку своїм зіллям, і на цьому все. До всього іншого мені діла нема, тим більше до Принца Демитрія. Не подобається він мені, – роздратовано пояснила жінка, і вже хотіла закрити двері перед носом юнака, коли він їх притримав рукою.

- Король Кристоф – мертвий! - повідомив Влас Зехальт. - Жінко, повір, зараз час, коли треба триматися разом. Якщо ти щось знаєш, то краще скажи мені, бо пізніше буде пізно для нас всіх, – гарячково пояснив Влас.

Він помітив, як Марта завмерла, обдумуючи ситуацію. Врешті  вродлива відьма відійшла в бік, пропускаючи його всередину будинку.

- Риммон добився свого… - тихо сказала вона, наче сама до себе. - Не знаю, любчику, чи ти зможеш їх наздогнати. Я відправила їх у Тихий ліс, але обіцяю донести Принцу цю трагічну новину про його батька. 

- Ні, я хочу сам хочу все розповісти! Допоможи знайти їх,  – не погоджувався Влас.

- І що тебе туди так тягне? – примруживши очі, глянула на нього Марта, після чого продовжила: — А-а-а-а… Розумію. Принцеска приглянулася. Та можеш не мріяти, вона не для тебе.

- То та дівчина - Принцеса? - вартовий округлив очі. - Хоча це не так важливо. У будь-якому випадку мені все одно треба до них. То що скажеш? 

- Нехай так: допоможу тобі. Але що буду з того мати? – почала торгуватися Марта, бо такою корисною вона вже була.

- А що тобі потрібно? – Влас був готовий на все, тільки б швидше добратися до Принців та Аніти.

- Послуга, – тільки й мовила жінка.

- Яка послуга? – хоч вартовий збирався погодитися на її умови, та хотів знати, чого чекати.

- А це ти дізнаєшся, коли вона мені знадобиться. Поки я ще й сама не знаю, чим згодишся. То як? Згоден?

- Нехай буде по-твоєму, – погодився Влас, махнувши рукою.

- Молодчина. А тепер ходи, – завершила розмову жінка та направилася до насипного льоху. Всередині прошепотіла собі під ніс якесь заклинання, а тоді провела рукою по стіні погреба, що аж нігті заскрипіли від каменю. І вже за кілька хвилин вони стояли на мокрому опалому листі, з неба ледве пробивалося місячне сяйво, а дерева навколо нависали похмурими тінями.

- Ворушись! – Марта підштовхнула Власа. – Вони не далеко.

Він мовчки попрямував за відьмою, яка досить швидко привела його до маленького табору, що розбили для себе вчорашні в’язні.

***

Почувши неподалік шелест, Принци схопили мечі. Демитрій одразу наказав Аніті заховатися за найближчим деревом.

- Не схоже на химер, - прошепотів Дем до Аарека.

А вже тоді й з’явилися обриси Марти та Власа.

- Оце так несподіванка! – емоційно висловився Аарек. – Ви чого тут? Прийшли химер погодувати?

Влас огледівся й одразу запитав:

- А де Аніта?

Тоді дівчина показалася. Марті вона не здивувалася, хоча й гадала, що вони зв’яжуться якось астрально. А от на звабливому вартовому Власові її погляд одразу застиг, як і при першій зустрічі.  І він, як тільки побачив Принцесу, то одразу збадьорішав. 

  Марта стряхнула низ свого плаща та пояснила:

- На території лісу моя магія сильніша, тож допоможу в бою. Не виганяйте нас, бо в Королівстві зараз небезпечно - найближчим часом відбудуться зміни, а йти більше немає куди.