Розділ 6

  Аарек спостерігав, як багрянцем заходиться небо, а темрява відступає. Ще трохи й день повністю вступить у свої права. Настане більш-менш безпечний час у Тихому лісі.

- Демитрію, зараз найкращий час, щоб показати Аніті властивості браслета.

- Маєш рацію, проте нам би не завадило й підкріпитися, бо я не пам’ятаю, коли востаннє їв, – зізнався Дем.

- Хто ж тобі, дурню, заважав попоїсти те, що приготувала для нас Марта? - грубо запитав Аарек.

Він продовжував сердитися на Демитрія через його поведінку в оселі відьми. Вважав, що тепер кожен свій крок потрібно було обдумувати й шукати союзників, а не згарячу розмахувати руками. Аарек же знав відьму давно, і так само ще давно розпізнав її здібності. Таку як вона вважав за потрібне тримати поруч, а не відштовхувати. 

Хоча він міг і зрозуміти Демитрія. Зрада Риммона та зміна влади виправдовували поведінку товариша. Адже тепер Дем не знав, кому можна було довіряти. Ще й, можливо, хвилювався за Анні.

- Спокійно, хлопці! Поки ви там боки один одному м’яли й перевіряли землю на твердість, дехто попіклувався про ваші шлунки, – встряла в розмову Аніта.

Кинула перед ними ще один невеличкий пакунок, на який чоловіки раніше не звернули увагу. Демитрій перший поквапився заглянути, що в ньому було. Швидко витягував їжу, при цьому затовкуючи, що попадеться, собі до рота.

- Дивись не подавись! – скриплячи зубами, мовив Аарек і сам приєднався до товариша.

- До речі Марта - досить цікава жінка, - Аніта поділилася своїми думками. - Вона дещо встигла мені розповісти про цей світ, поки ви дурницями займалися. А це мали б зробити ви!

Чоловіки переглянулися між собою, визнаючи провину перед дівчиною. Коли вони рушали за Королевою Мелісою і Принцесою, цих всіх проблем ще не існувало. Король Кристоф, хоч і слабкий зовсім, та займав трон. А при поверненні, вони й самі потрапили у пастку. І на ту мить було куди важливіше розібратися з тією ситуацією, в котрій вони опинилися, ніж розповідати Аніті все те, що вона пропустила за стільки років.

- Ти маєш рацію. Ми намагатимемося все надолужити, – погодився зі словами дівчини Демитрій.

Нарешті Дем помітно повеселішав після того, як втамував свій голод.

- А тепер до навчання. Але, сестричко, часу в нас мало для теорії, тож одразу будемо практикуватися, – з легкою посмішкою прийняв рішення Дем.

Він підвівся з землі та направився до Аніти. А коли підійшов до сестри впритул, легко торкнувся браслету на її руці.

- Ти уже зрозуміла, що це не просто прикраса, чи не так? Цей браслет наділений дивовижною силою, і відкрити її та випустити на волю може тільки його істинний власник, – почав Демитрій. - Цей камінь – Турмалін. — Дем торкнувся яскраво-зеленого кристала. — Його використовують тільки для прикрас осіб королівської крові, але браслети на вигляд можуть бути різними. В мене такий з чорним каменем. Ось, – чоловік простягнув перед Анітою свою руку та показав свій браслет, на котрому упоперек розміщався прямокутний чорний камінь. – Наші прикраси наділені найбільшою силою і властивостями. Головною їх характеристикою є те, що вони можуть відкрити портал, через який можемо потрапити в інший світ. Але все-таки, якщо розібратися, то це не найголовніше. Браслет - твій головний захист і найбільша сила. А щоб використати його, тобі потрібно спочатку його відчути, а ще твої думки та рухи повинні миттєво сходитися.

Аніта заворожено слухала чоловіка, не зводячи очей зі свого зап’ястя. Їй здавалося, що вона вперше бачить цю прикрасу. Коли маленькою милувалася маминим браслетом, то і в найнезвичніших своїх фантазіях не могла уявити, на що здатен цей браслет.

- Але це ж прикраса матері. Можливо, тому мені не вдавалося відкрити вир? – від хвилювань голос дівчини сів, тому вона промовляла слова, шепочучи. 

- Ні, мала. Це твій браслет. У Королеви Меліси камінь був червоний. Тим більше чужа прикраса не надає сили, а висмоктує її. Ти б уже лежала б десь напівпритомна, якби браслет не належав тобі, – приховуючи посмішку, пояснив Дем.

Аарек не влазив у діалог між братом і сестрою. Вирішив, що їм потрібно познайомитися ближче. Спочатку намагався прислухатися до того, про що вони говорили між собою, а зрештою махнув на це рукою.

Ще він оглянувся навколо, щоб  добре зрозуміти, де вони опинилися. Йому не раз доводилося в цьому лісі боротися з химерами, тож трохи орієнтувався. Помітив, що сонце вже піднялося, тож на пусті балачки часу не було. Потрібно було якомога швидше показати Аніті можливості браслета. Так ще й цей меч, що дала їй Марта, чекає свого часу. І мабуть, це ще не все, бо меч також мав приховані можливості, не відомі наразі нікому.

Поки Аарек розглядався та обмірковував подальші дії. Аніта почала випробовувати свій браслет в дії.

- Не розумію, що не так роблю?! – примхливо промовила дівчина, звертаючись до свого брата, коли в черговий раз їй не вдалося  повторити за ним звичайний рух.

- Бо ти думаєш не про те, що робиш, а те, як воно повинне виглядати, – її брат пояснив, якої помилки допускалася. – У мить коли ти робиш рукою рух колом, ти повинна думати про безпеку, про те, що утворюєш перед собою щит.

Демитрій вкотре показував дівчині, як воно має виглядати. Махав рукою колом долонею від себе. Починав від обличчя і закінчував там само. Кожного разу перед ним майже в висоту його тіла з’являвся напівпрозорий енергетичний щит блакитного кольору. Аніта вже переконалася в його міцності, бо кинула в цей щит дрібне каміння з-під ніг. Воно легко відбилося та, ще не долетівши до землі, розсипалося на друзки.