Розділ 5

  Троє втікачів постукали у двері до відьми. Марта не квапилася відчиняти, тож довелося нахабно увійти всередину.

- На кухню! – зненацька звідусіль почувся голос.

Молода відьма, одягнена у довгу темну сукню, очікувала гостей за столом, де хололи три великі рибини з овочами.  А сама Марта, спершись на лікті, вдоволено оглядала Принців та Аніту.

- Бачу, підготувалася, — гмикнув Аарек та сів до столу, взявшись за страву.  – Хотілося б дізнатися, яка ціна такої гостинності.

   Дем та Аніта присіли до столу, але їсти не квапилися. Почувалися незручно.

- А ти ким будеш? – поцікавилася Марта, кинувши пронизливий погляд на Аніту.

Дівчина з ввічливості глянула на відьму, щоб відповісти, а тоді пошкодувала. Завдяки зоровому контакту відьма, наче заживо вдерлася до дівчини в голову. Аніта відчула як її вивертає, вся напружилася й стала задихатися.

- Марто! – крикнув Аарек, який помітив стан Аніти.

Тоді відьма відпустила дівчину, пояснивши:

- Мені треба знати з ким маю діло, — а тоді повернулася до Аніти. — Донька Королеви Меліси. Хмм…

Аніта примружилася, щоб знову не стати жертвою, але Марта більше нічого такого не планувала.

- Вона в майбутньому має зайняти трон, — пояснив Аарек. – А тут цей бісів Риммон натягнув корону, поки шукали Аніту!

Демитрій роздратовано додав:

- Ще й нас до в’язниці кинув. Він має поплатитися!

   Марта криво усміхнулася, її темне волосся спало наперед, а тоді сказала:

- Не так просто все. Риммон не зміг би організувати переворот, якби інші сили не прийшли на поміч.

Всі здивовано глянули на вродливу відьму, яка полюбляла дивитися трохи зверхньо.

- Та скажи вже нарешті! – не витримав Аарек, припинивши трапезу.

- Темні сили! Не обійшлося без магії, хоч і він особисто нею не володіє.

- А я ж думаю, як так? У мого батька Короля гарна репутація, тож навряд проти нього отак просто всі б стали,  — роздумував вголос Дем.

- Зрозуміло, — сказав Аарек, — покидьок Риммон користується магічними предметами. Так і напустив усім туману в очі. Отже, треба їх викрасти!

Марта заперечно помахала головою:

- А от і ні. Те, що він влаштував вимагає більшої сили. Йому дехто допомагає. 

- Хто? – майже в один голос запитали Аарек та Демитрій, в той час, як розгублена Аніта лише уважно слухала розмову.

Отут вже відьма розцвіла: закинула назад пасма волосся, відкинулася на спинку стільця та підвела голову ще вище.

- Бачу, тепер вже прийшов час обговорити ціну моєї допомоги.

Дем люто вишкірився, показавши зуби, Ані округлила очі. І тільки Аарек очікував на такий поворот, та навіть його вилиці помітно загуляли.

-Ти мені більше нічого не винна, — сказав Аарек.

- Певна річ, що не винна, — перебила відьма. — Тепер ти будеш мені винний. А я добре знаю, чого хочу.

Відьма показала на шкіряний пояс, який підперезав її талію. Це здивувало Аніту, аж поки Дем не пояснив вголос:

- Такі пояси сковують магічні здібності в нашому Королівстві. Хоч і не повністю, як бачу, але все ж.

- Хочу бути вільною, — відверто зізналася Марта.

Дем примружився, наче її в чомусь запідозрив, а тоді запитав:

- А за правління Риммона таким, як ти, хіба не обіцяють зняти ці обмежувачі?

- Якби знімали, я б вас не приймала, — якось злісно кинула відьма й, постукуючи довгими нігтями по столу, стала чекати на рішення.

  Аарек подивився на невдоволеного Демитрія, який скреготів зубами. Звісно, вибору не було. 

- Згода, — через силу процідив Дем, — але після нашої перемоги ти залишиш Королівство.

- Ні-і-і, — протягнула відьма і її голосний сміх розлився по всій оселі так, що стінами пішло відлуння. — Не здихаєтеся ви мене отак просто. Хочете допомоги — приймайте мої умови. Я залишуся тут і користуватимусь магією повною мірою. 

- Як її використовуватимеш? - поцікавився Дем. — Хтозна, може, сама захочеш захопити владу?

Відьма махнула рукою.

- Мені це не цікаво. Насправді магія — мій дар, частина мене. А зараз я наче й не живу, бо моя сутність ув’язнена. А ще з магією почуватимусь захищеною та вільною. Чого тільки коштує перетворитися в птаха та політати над лісами… - мрійливо закінчила Марта.

  Аарек з Демитрієм не знали справжні наміри Марти, а в цю її  версію не дуже й вірилось. 

- Можемо поселити тебе при Королівському дворі й радитися при потребі, — запропонував Дем.

 Та відьмі вже й набридли ці торги, бо вона знала, що вони й так погодяться на будь-які умови. Не те в них було становище, щоб довго торгуватися з нею.

- Не поселюся! - прогриміла вона. - А чи допомагатиму, то ще побачимо. Як не підходить — то йдіть геть, назад до в‘язниці.