Розділ 4

  Влас, заспокоюючи себе, ледве зумів закінчити свою вахту. Прийшов додому та одразу переодягнувся у зручний та не примітний одяг. А коли сонце сховалося за обрій, і місто оповила темрява, тоді вже і рушив за вказаною адресою.

Коли йшов темними безлюдними вулицями, страшенно хвилювався. Подекуди навіть зупинявся, адже його серце калатало так сильно та швидко перекачувало кров, що аж у вухах шуміло. Часто здавалося, що за ним слідкують. Та кожного разу, коли оглядався, то не бачив нічого підозрілого.

Нарешті добрався до будинку відьми. Його повністю огортала пітьма, і тільки в одному вікні тьмяно світилося світло. Не даючи собі часу на роздуми, юнак попрямував до дверей. Та не встиг Влас підняти руку, щоб постукати у двері, як вони одразу відчинилися. На порозі зустрічала жінка привабливої зовнішності  років тридцяти п’яти.

Чомусь Влас думав, що відьма Марта – стара карга, що буде варити зілля в чані, коли він прийде. А виявилося, що це надзвичайно гарна жінка з довгим чорним волоссям, мов воронове крило та пронизливими смарагдовими очима. На мить йому здалося, що на нього дивиться кішка, а не жінка.

- Ще довго будеш тут стояти та мовчати? – кепкуючи, порушила тишу жінка.

- Я – Влас. Мене прислав Аарек. Він просить твоєї допомоги, – випалив на одному подиху. 

 В цей час вже ступав за жінкою всередину будинку.

- Тільки прошу тебе: трохи більше поваги до осіб королівської крові. Тебе прислав Принц Аарек. А до мене, так і бути, можеш звертатися на «ти»,  – посміхаючись, мовила жінка. 

- Вибач, це я від хвилювання! Не кожного ж дня допомагаєш вибратись з в’язниці таким поважним особам, – отямившись, виправився юнак.

- Та нехай, облиш це. Я пожартувала. Насправді мені байдуже, як ти будеш його величати. Хоч бовдуром називай, я – могила, – з насмішкою мовила відьма. - То що потрібно Аареку? 

Марта повернулася до чоловіка й заглянула в очі. Мить дивилася, наче сканувала поглядом, потім без пояснень кивнула головою та зайшла в ту кімнату, де горіло світло. Це була кухня.

- Він казав, що ти можеш дати дурманне зілля, щоб вивести вартових зі строю, тоді я б зумів відчинити грати та випустити в’язнів: Аарека та ще декого, – намагався спокійно пояснити Влас.

Його напружувала вся ця ситуація. А також ця жінка, поряд з якою почувався не у своїй тарілці. Марта випромінювала надзвичайно сильну енергію, могла зчитувати істинні емоції або навіть думки людей. Він це одразу запідозрив. І також розумів, що вся ця бентега, яка його охопила, її рук справа. Вона навмисно це робила. Можливо, не знала, чи можна довіритися Власу.

У Королівстві вже давно заборонено використовувати магію. Та були такі винятки, як Марта. Їх магічна енергія настільки була сильною, що ніякі блоки не допомагали - магія все одно просочувалася назовні. Проте завдяки обмеженням вона була не така сильна, якою могла б бути. Якби відпустити магію на волю, відьма могла б заволодіти усім Королівством, і принесла б як багато добра, так і могла накоїти лиха.

- Що він обіцяв натомість? – продовжувала допитуватись відьма.

- Сказав, що більше не будеш його боржницею, – легко відповів Влас.

Відьмин погляд, нарешті, відпустив вартового. І Влас почав почувати себе краще, з тіла пропала напруга, і в думках запанував спокій.

- Дай мені кілька хвилин - і все буде зроблено. Присядь, щоб не заважав, – попрохала Марта, вказавши на стілець біля столу.

Сама ж підійшла до іншого застеленого полотном столу, на котрому були розсипані різні трави, і взялася щось змішувати.

Влас здогадувався, що було не так важливо, яке листя покладе Марта до зілля, а саме те, якими словами його зашептуватиме. Сидів і мовчки чекав, коли відьма закінчить свою роботу.

- Готово! – через деякий час промовила Марта, направляючись до Власа з зіллям в руках.

Поставила перед хлопцем на стіл маленьку скляну пляшку з прозорою рідиною та почала пояснювати, як правильно його використати:

- Можеш скористатися ним двома способами. Перший — пляшку можна розбити перед людьми, на котрих повинне подіяти зілля. Тоді в повітря підіймуться випари, а коли хтось вдихне їх - одразу засне та з пам’яті зітреться все, що відбувалося ще годину тому. Проте не раджу так робити, бо ще сам надихаєшся. Інший спосіб простіший – потрібно вилити вміст в якусь іншу рідину: чай, вино чи воду. Головне, щоб випили.

- Якщо це все, то я піду? – підірвався на ноги Влас.

- Хай щастить! – тільки й мовила Марта. – Проводжати тебе не буду. 

***

Влас спочатку зазирнув до свого дому, щоб вилити зілля в напій. Знав, що більшість хлопців з варти будуть сидіти в одному місці, при вході, і тільки ззовні будуть продовжувати вартувати чергові, поки їх не змінять інші.

Опанував себе, приборкав хвилювання і сумніви. Головне – це була впевненість в тому, що діє правильно. Адже Влас розумів, що під керівництвом Риммона нічого доброго йому і його родині не світить. Його батька одразу звільнили, як тільки Риммон сів на трон, оскільки старший Зехальт відкрито підтримував Короля Кристофа. Тож тепер і нікуди було діватись.

Юнак впевнено попрямував виконувати своє таке мале, але важливе завдання. Удача була на його боці, хоча й Влас випадково зустрів свого знайомого з варти. Кілька хвилин побазікав з ним та пішов далі, пояснивши тим, що дещо забув, коли збирався до дому. Товариш його й не затримував.