Розділ 3

Дорогою до Королівства Аніта, яка вдоволено їхала верхи, уважно роздивлялася природу нової для себе місцевості: яскраво-зелену траву, вузький струмок, що вився поблизу, пишні крони дивних строкатих дерев. Їй здавалося, що це її сновидіння, у якому вона перенеслася на декілька століть назад. 

“Можливо, варто просто насолоджуватися цим сном. Коли б я ще була Королевою, тобто майбутньою Королевою?!” - подумала Анні, згадуючи сюжети своїх улюблених романів про бали, дуелі, королівські заходи.

- Чуєш, Аареку! Чи як там тебе? Якщо ти мій суджений, то чому не залицяєшся? - запитала юна дівчина, коли вже показалося інше Королівство, й вони вирішили пройтися, ведучи конів. - Чому не завойовуєш дівчину свого серця? Хоч би якусь квітку подарував, чи що… Теж мені Принц!

Від таких претензій в Аарека ледь очі на лоба не вилізли. Цими словами Аніта тільки й підтвердила його думку про себе — мале дівчисько, не більше. Він подумав, що поки вона займе своє місце в Королівстві, мине чимало часу.

- Наївне дитя, — тільки й сказав у відповідь.

А Демитрій так голосно засміявся, що з найближчого дерева підійнялася до неба невелика зграя малюсіньких яскравих пташок. Настільки його розвеселили слова сестри, а ще більше реакція Аарека.

Та як тільки трійця наблизилася до Королівства Фортіум-Лукум, сміх різко припинився.

- Глянь, — Дем стривожено показав Аареку на протоптану, неначе обпалену смугу на траві. — Вони знову нападали.

Аарек підійшов до того місця та провів рукою по землі. Його погляд став холодним, від чого навіть Анні насторожилася.

- Хто “вони”? - схвильовано запитала дівчина.

Демитрій пояснив: 

- Химери із Тихого лісу. Це такі потвори, з якими постійно доводиться боротися, захищаючи простий люд і наші землі. У Королівстві кожен молодик відбуває службу, знищуючи цих тварюк. 

- А як вони виглядають?

- Сподіваюся, ти їх не побачиш. Химери — це схрещені звірі: леви, дракони, змії… Кожне страховисько не схоже на інше.

Тоді всі стали задумливими. А коли увійшли в Королівство, то Демитрій з Аареком ще більше занепокоїлися. Вулиці були майже безлюдні, брудні. Кожен житель стривожено озирався у різні  боки, забігаючи у власний дім. 

- Та що тут трапилось?! - риторично запитав Аарек. 

Демитрій спробував зловити за руку перехожого, але той вирвався та швидко втік, проігнорувавши Принца. Тоді Аарек почав шарпати за лікоть Демитрія, щоб показати стяг головної вежі.

- Хіба це стяг твого батька? У нього прапор був золотого кольору, а цей чорний з червоним.

Від побаченого Демитрій почав задихатися, немов не міг вдихнути повітря. А вже наступної миті всіх трьох несподівано схопила королівська варта, накинувши на голови брудні полотняні мішки.

***

Принців та Аніту було кинуто до підвальної королівської в’язниці. В ній було холодно й вогко, а внизу по кутках проростав смердючий мох.

- Я — ваш Принц! - загорлав Демитрій, коли з голів зняли мішки. - Ви знаєте, яке на вас чекає покарання?!

Та на його слова жодний з вартових ніяк не відреагував.

- Та що ви собі дозволяєте? І чому на вежі стяг іншого Короля?! Я хочу бачити свого батька! Негайно перекажіть йому, що я тут! Зі мною майбутня Королева — дочка Короля Кристофа! Ви всі будете покарані за зраду Короля!

Дем нестямно кричав крізь решітки, поки вартові не залишили підвал.

   В Аніти жахливо боліли руки в тих місцях, за які її вхопили, поки тягли міцні чоловіки в однаковій червоній формі з металевим захистом на колінах, ліктях та  грудях. Те, що відбувалося все менше нагадувало дивовижне сновидіння.

- Нічого не розумію, — спокійно сказала вона. - Ще сьогодні зранку я прокинулася в себе вдома, поснідала тостами з яєчнею, яку приготувала матуся, відсиділа п’ять пар в медичному коледжі й нічого… зовсім нічого не віщувало цього всього. А тоді з’явилися ви й все пішло під три чорти.

Цього разу чоловіки королівської крові не квапилися щось  пояснювати Аніті. Вони й самі перестали розуміти, що відбувалося. 

- То що? Ніхто нічого мені не збирається пояснити? Що я мала зрозуміти, прибувши до Королівства?

Аарек схопився за голову, занурюючи пальці у русяве волосся, і відвернувся. А Дем задумливо пояснив:

- Щось пішло не так. 

- Королівство могли захопити, — припустив Аарек, не повертаючись.

- Фортіум-Лукум охороняється магічним бар’єром. Та й стяг… Такого прапора немає в жодного Короля, — заперечив Демитрій.

Аніта уважно слухала чоловіків. Тепер мала змогу більш прискіпливо пригледітися до нових знайомих. Аарек був високого зросту, широкоплечий, привабливий. Мав аристократичне обличчя з вольовим підборіддям та прямим носом, русяве волосся довжиною до плечей, зараз зав’язане у хвіст. А Демитрій мав такі ж блакитні очі, як у неї. Коротке волосся було також світле. Та Аніті це ще не доводило те, що він її брат.

- У вас же є ті браслети, — згадала вона.

- У темницях магія втрачає свою силу, — пояснив Дем.