11 (3)

По ту сторону слухавки запанувала лунка тиша.

– Адаме? – зрештою перепитала Рита. – Ти випадково помилився номером і зараз намагаєшся записатись до чоловіка, який тебе гробить?

– Звісно, це цілком свідоме рішення, – всміхнувся я. – Що ж ви так скептично реагуєте, пане професоре.

Мама зацокала язиком, явно показуючи, що це я винен. Рита зрозуміла.

– Гаразд. Знайдеться віконечко для вас приблизно за годину, сподіваюсь, будете.

– Обов’язково, – я поклав слухавку. – Мам, мушу бігти вже. Професор Легський обіцяв прийняти за годину.

– Тільки ти ж виконуй його призначення, – вона похитала головою. – А не як завжди. Ти повинен дбати про своє здоров’я, Адаме!

Я стримався, аби не сказати, що відвідини вельмишановного професора – останнє, що справді покращить мій стан. Треба підігнати службу безпеки, аби вона рилась в його особовій справі швидше. Мені потрібна вся інформація про цього чоловіка, яку вони лишень зможуть добути, і чим скоріше, тим краще.

…Коли я менш ніж за годину заїхав на подвір’я власного будинку, Рита вже чекала там. Сергійко скакав довкола неї.

– Ну мам! Там, кажуть, класно! – впрошував він.

– Що сталось? – спитав я, зиркаючи на малого.

– Сергійко хоче на атракціони. Але ж я обіцяла тобі сьогоднішній вечір, – зітхнула Рита. – А няня не може з ним піти, я в такі місця її з Сергійком не відпускаю, він надто прудкий.

Мені не хотілось жертвувати вечором з Ритою, але і розчаровувати її малого – також. Замислившись на мить, я запропонував:

– Їдьмо разом? Сто років не був у схожому місці.

– Ура! – зрадів Сергійко.

У Рити вже просто не було можливості відмовитися. Вона промурмотіла щось про нестерпного малого вимагача, але не сварилась. Здається, насправді жінка навіть зраділа, що ми збиралися піти кудись всі разом.

Тему професора Легського вона не підіймала аж до самого парку, вочевидь, не хотіла при дитині. Вже після того, як ми посадили Сергійка на паровозик, сказала:

– Ну, і що це було? Чому тобі раптом знадобилось демонстративно записуватися до лікаря і дзвонити мені?

– Дзвонив для правдоподібності, а записувався… Матір наполягла. Вона завжди була вимогливою і переживала за моє здоров’я, але тут просто знавісніла. Чому я не ходив до професора, чому ігнорую його запис… Не подобається мені це все.

– Невже і її підозрюєш?

Мені не довелось відповідати одразу, бо Сергійко прибіг до нас. Паровозик закінчив коло. Далі малий хотів у дитячу кімнату страху, і розвага там мала тривати хвилин п’ятнадцять щонайменше. Маргарита засумнівалась, але згодилась.

– Тільки будь обережним, – вона поцілувала Сергійка в маківку, відпустила, тоді повернулась до мене. – Як матір, я не уявляю, як Ганна Борисівна могла б завдати аж такої шкоди своїй дитині.

– Можливо, вона не знає, який Легський насправді, і дуже хоче, щоб я все згадав. Вірить в його ім’я. Мама завжди була дуже прихильною до Ольги… принаймні, Данило так казав, та я і зараз бачу. Не думаю, що вона хоче мені лиха, це скоріше такий метод допомогти.

– Паскудний.

– Справді. І я тепер не знаю, що робити. Не хотілося б дізнатися, що твоя рідна матір свідомо відправляла тебе до лікаря, який може завдати стільки шкоди.

– Тобі не варто ставитися до всього світу аж з такою підозрою. Порадься з Данилом…

– Не впевнений, що і йому мені варто розповідати про все.

– Чому?

Перетворити вир почуттів, що кипіли в грудях, в слова, було важко. Я – дорослий чоловік, але зараз почувався юнаком, який поступово усвідомлює, у яку халепу встряв, та ще й не шукає способу звільнитися.

– Я нікому не можу довіряти, – зізнався я, вдивляючись в Ритині ясні очі. – Крім тебе. Поруч з тобою мені нічого не загрожує.

– Чому ти так думаєш? Раптом я підступна шпигунка, що намагається зруйнувати твоє життя? – пожартувала вона. – А ти – довірливий багатій, що вже несеш в мої загребущі рученята свої велетенські статки. Не думав про це?

– Знаєш… Навіть якщо це так, я не дуже розчаруюсь. В такі гарні руки можна і статки віддати, – я всміхнувся, а тоді миттю посерйознішав. – Дай мені відповідь на одне важливе питання.

Рита насторожилась. Напевне, мій тон був аж надто суворим.

– На яке?

– Можна тебе поцілувати?