10 (2)

Я не довіряла Адамові таке важливе діло, як його відмову з’явитися на роботі, тому взяла мобільний і вийшла.

Данило взяв слухавку майже одразу.

– Маргарито, – його голос міг би здаватись схожим на котяче муркотіння, якби я не пригадувала про те, якою зміюкою здатен бути цей чоловік, якщо йому знадобиться. – Здивований, що ти мені дзвониш.

– Сподіваюсь, це приємне здивування, і ти страшенно радий мене чути…

Я затнулась. Сказати одразу про проблему? Ні, мені раптом захотілось з’ясувати, чи могли ці зміни в планах Адама виникнути випадково.

– Ти знав, що Адам сьогодні мав їхати до лікаря?

– Він повідомив про це секретарю, і воно було в загальній системі, звісно, знав, – відказав Данило. – А що таке?

– А про те, що ваш діловий партнер раптом змінив час зустрічі і хоче бачити Адама просто зараз замість прийому у лікаря, знаєш?

– Вперше чую… Це Ареф’єв? – було чутно, що Данило напружився. – Зараз гляну в системі, секунду… Так, він. І, якщо тобі цікаво, за цей напрямок відповідає Ольга.

– Тобто…

– Вона страшенно не хоче, щоб Адам потрапив до лікаря, – закінчив Данило. – Яка величезна несподіванка, правда?

– Ти зможеш замінити його на цій зустрічі? Я б дуже хотіла, щоб Адам прийшов до Аверіна, не можна пускати на самоплив власне здоров’я, особливо коли маєш амнезію… – і приймаєш незрозумілі ліки, що можуть завдати непоправної шкоди.

– Зможу, – Данило знов витримав коротку паузу. – Адам ніколи не перекидає свої зустрічі на мене.

– Я сама його про це попросила.

– Так… Я не про це. Ольга знає, що він би ніколи не попросив нікого іншого приїхати до ділового партнера замість нього. Це доволі надійний спосіб переконати Адама не відвідати лікаря, знаєш. І мені це надзвичайно не подобається.

– Мені теж.

Ми попрощалися, і я витратила ще кілька секунд на те, щоб знову виглядати спокійною. Якщо Ольга бажала зла Адамові і хотіла, щоб його амнезія тривала, мають бути причини. Значно серйозніші, ніж її небажання, аби він згадав, наприклад, про жінку, яку кохав шість з гаком років тому. Я взагалі не вірила, що причина цих ігор у коханні.

Радше у грошах. Як і тоді, раніше, коли мій син лишився без батька через чужі махінації.

– Ну що там? – гукнув мене Адам. – Данило сказав, що я повинен розбиратися з власними партнерами самостійно?

– Попри всі твої надії, ні, – крикнула я у відповідь, – він з величезним задоволенням забезпечить тобі можливість полікуватися, доки сам займеться ділом! Втекти не вдасться, Адаме Зваричу!

– Ну от, навіть на роботі сховатися не дають, – він піднявся до мене і сперся плечем об стіну. – Дякую, що дбаєш про мене. Я дуже часто забуваю про власне здоров’я. Зовсім. Тож нагайка і нагадування про необхідність відвідувати лікарів…

– Ніколи не зайва, – я всміхнулась. – Розумію, – підійшла до Адама ближче, погладила його по руці. – Треба берегти себе, чому ти про це не думаєш? Адже так можна дуже сильно постраждати.

– В моїй голові мені лиш двадцять п’ять років, і останній десяток стерся, мов гумкою. Ми, двадцятип’ятирічні хлопці, доволі самовпевнені, – Адам опустив долоні мені на талію. – Я почуваюсь таким здоровим, як ніколи.

– Треба про себе дбати, якщо хочеш і в сорок п’ять почуватись не дев’яносторічною розвалюхою, – це були дивні фрази для флірту, однак мій голос все одно звучав кокетливо, і я нічогісінько не могла з собою зробити.

– Постараюсь заради тебе, Маргарито.

– Хіба ми такі близькі, щоб ти заради мене старався?

– Відчуваю, що так, – він обійняв міцніше, і я хапнула ротом повітря, не в силах вирівняти дихання. – Знаєш, я все думаю про татуювання на твоїй спині…

Його долоня ковзнула під блузку. Слід його відштовхнути, заборонити, але я плавилась від простих доторків і рівних ліній, вималюваних поверх старого татуювання.

– Я б хотів, аби раптом виявилось, що це мій почерк. І що нас пов’язувало щось більше.

– Чому б тоді я прямо про це не сказала?

– Все дуже заплутано, – Адам замружився. – Подекуди я думаю, що був страшенним козлом і образив тебе. Дуже сильно. А ти зараз мені мстишся.

– Я не мстива. Якщо так, то я, можливо, просто не хочу, щоб те минуле давало про себе знати. Боюсь, що буде, якщо воно спливе… але це дурниці, – я відсахнулась. – Ми не були знайомі донедавна. Збирайся, Адаме, бо спізнимось на прийом.