8 (1)

Маргарита

Ввечері головний біль Адама ледь вдалось вгамувати. Я відправила його спати і зазирала до спальні кілька разів за ніч – звісно ж, з його дозволу, – аби перевірити, чи не стало чоловікові легше.

Коли ж зайшла зранку і торкнулась прохолодною долонею лоба – чи не гарячий? – Зварич простягнув руку і спіймав мене за зап’ясток.

– Пробач, – одразу зніяковіла я. – Не хотіла тебе будити, просто подумала, чи не потрібно тобі ліки… абощо. Жарознижувальне, може.

– Мені вже набагато краще, – він всміхнувся. – Твоя присутність мене зцілює. А коли твоя рука лягає на лоб, це краще за будь-який компрес.

– От тільки не треба лестити.

– Чом би й ні? – Адам привстав, спираючись на лікті. – Хіба ти не заслуговуєш усіх приємних слів на світі, які я лиш зумію згадати?

– Це щойно був неприкритий нахабний флірт.

– Я навіть не намагаюсь приховувати, що ти підкорила моє серце, Маргарито, – похитав головою він. – Не бачу сенсу. Чому ж не показувати свої почуття відкрито?

Колись він теж так само легко, не приховуючи нічого, загравав до мене, показував, що я йому подобаюсь.

Я познайомилась з Адамом випадково, і він з першого погляду звернув на мене увагу. Я, звісно, намагалась показати, що не зважаю на його знаки уваги. Багатий, аж надто, чоловік, привабливий та променистий, харизматичний надміру…

Прості дівчата не повинні закохуватися в таких. Я мусила думати головою, не забувати про здоровий глузд.

Мені ж не потрібно, щоб Зварич розбив мені серце!

Але він проявив наполегливість, і я нічого не могла з собою зробити. Адам вмудрився зацікавити мене, затягнути в свої тенета, і випручатися, відштовхнути чоловіка здавалось неможливим. Та що там. Я закохалась!

Найгірше, що моє дурне серце уже і зараз рвалось закохатися також. Хотілось згадати про те, як ми були разом, знов відчувати на собі увагу Адама, його тепло. Насолоджуватися цим, дозволяти торкатися себе, скільки йому заманеться…

Не можна. Я вже маю один подарунок від нього, свого сина, і повинна бути обачнішою заради Сергійка.

– Ми мало знайомі, – сказала я, – і, враховуючи те, що робиться з твоїм лікуванням, є велика ймовірність, що я знову стану твоєю лікаркою. Тоді нам точно не можна нічого мати, це неетично.

– От в цю секунду я дуже не хочу, щоб ти мене лікувала, – хитнув головою Адам. – А що, шансів зберегти твою прихильність і притому не страждати від головного болю і неправильного призначення нема зовсім?

– Що обереш, мою прихильність чи здоров’я?

– Перше.

– От дурне, – я легенько ляснула його долонею по руці. – Треба берегти своє здоров’я, не повинне молодий чоловік страждати від постійного головного болю. Я сьогодні подзвоню Дмитрові, і нам знадобляться деталі твого призначення. В тебе є рецепт?

– Десь був, але ліки мені видають в лікарні, у професора Легського.

– Ще й не всі промарковані, правильно?

– Ті, що в таблетках – всі, але я не впевнений стосовно крапельниць.

– Адаме, – охнула я, – ну не можна ж так недбало ставитися до свого здоров’я. Тобі може стати гірше. Ти повинен був запитувати, які саме препарати тобі вводять, і стежити за тим, щоб все синхронізували з системою, аби і Дмитро міг побачити призначення…

– Ну, він мене ні про що не запитував. Аверін. А Легський… гаразд, слід було таки запитувати, але, може, в мене індивідуальна чутливість?

– А він просто помилився, – закотила очі я. – Вставай, пацієнте. Я наберу зараз Дмитра, розпитаю, чи Легський зв’язувався з ним, як мав, і чи все, що треба, вони обговорили.

Адам не сперечався. Я вислизнула з кімнати, спустилась на перший поверх і набрала Аверіна.

– Слухаю, – хірург, на щастя, одразу підняв слухавку.

– Це Марго… З приводу лікування Адама Зварича, – сказала я. – Можеш обговорити його призначення?

– Секунду… – я почула, як клацають двері. – Так, у мене зараз нема інших пацієнтів. Що там з призначенням?

– У нього страшенно болить голова. Адам приймає ліки від головного болю, що прописав йому Легський, але вони погано комбінуються з твоєю схемою лікування. Що ще цей видатний медик йому дає, я просто не знаю, Адам не в курсі щодо всіх крапельниць. Чому ти не звернув увагу на те, що Легський не вводить свої записи в систему?

– В сенсі – не вводить? – спохмурнів Дмитро. – Він починав, і я бачив там суто профілактичні кроки, вітамінотерапію… А потім помітку, що він не призначив пацієнту нічого на постійну підтримуючу терапію. Якби там було хоч щось, я б звернув увагу, я ж не ідіот, Рито!