7 (1)

Адам

Голова нестерпно тріщала. Я допивав уже третю склянку води, ніби це могло чимось допомогти, і намагався не зиркати аж надто сердито на Данила. Він не винен в тому, що у мене плавляться мізки, і переривати роботу через самопочуття було б смішно. Зрештою, хтось повинен розібратися у папірцях. Шукати стороннього, який в усьому розбереться, не найліпша ідея.

– Ти все ще вважаєш, що в паперах повний порядок, а я лише завдаю тобі зайвих клопотів? – нібито байдуже спитав Данило.

Я не сумнівався, що за цим спокійним тоном ховається невдоволення; воно буквально дзвеніло в кожному сказаному слові. Данило вмів гарно приховувати власні почуття, але зараз не дуже старався.

– Можна не натякати мені аж так прозоро, що у нас лажа в документах, – роздратовано буркнув я. – Не сліпий і без того її бачу.

– Її треба не тільки бачити, а й щось з тим робити, – Данило зробив пальцями в повітрі дивний рух, ніби награвав на клавішах невидимого роялю.

Наскільки я пам’ятав, Данило не володів жодним музичним інструментом. Але в жестах це вчувалось… Дивно. В голові щось не складалось.

– Ти так дивишся на мою руку, наче я щойно вичарував вогняну кулю і сказав тобі, що світ магії існує, – роздратовано кинув кузен.

– Вибач. Замріявся, – клятий головний біль продовжував терзати мене, і зосередитися бодай на чомусь було просто неможливо, але я все ж сфокусував погляд на Данилі. – Якщо ти хочеш сказати, що я впускаю щось конкретне, то скажи це прямо, будь ласка.

– Куди вже пряміше…

– Даниле, – з натиском промовив я, – прямо. У мене зараз розвалиться голова…

– Болить?

– Пусте.

– Отже, болить, – підсумував він. – Ти говорив про це лікареві? Він прописав тобі щось?

– Таблетки, – кивнув я. – Але після них в голові все затьмарюється, і я відчуваю емоції, ніби крізь подушку. Паскудна штука.

– Гхм, – Данило схрестив руки на грудях. – Ти читав інструкцію? Там є такі побічні ефекти абощо?

– Мені сказали, це стандартно, але до дупи те стандартно. Отже, повернемось до справи. Що конкретно тебе не влаштовує?

Данило розклав переді мною віялом документи і взявся перераховувати:

– У нас є контракти трирічної давнини, які ми покриваємо свіжими партіями товару, що мав би піти у вільний продаж. Виробництво не простоювало, отже, попередні партії кудись пішли, і, як ми розуміємо, за додатковими договорами були реалізовані за більшу ціну. Ольга стверджує про заминку на виробництві і каже, що ті партії – незначні, тим паче, ти сам їх контролював. Ти нічогісінько про це не пам’ятаєш, але я б не дивувався. Амнезія. Проте результати технічної перевірки свідчать про те, що ніякої заминки, бодай би її, не було. Нема слідів ремонту.

– Звучить так, наче хтось поставив виробництво на терміновий ремонт, але при цьому активно виготовляв товар і продавав його на сторону…

– За набагато більшими контрактами, – погодився Данило. – Проблема полягає в тому, що усі ці документи проходили через твої руки. Якби був злам або настільки достовірно підроблені фальшиві підписи, ми б побачили сліди чужих діянь і в інших місцях…

– Ти намагаєшся натякнути, що я сам по вуха був у махінаціях і кудись таємно подів купу грошей нашого сімейного бізнесу? – процідив я.

Данило мовчав.

– Ти говориш про це прямо, – підсумував я, добре знаючи, що означає такий його погляд. – Це вже навіть не натяк.

– Якщо тобі стане від того легше, Адаме, я не вважаю тебе винним. Нащо б тобі було красти в самого себе? Але це вигідно Ользі, і вона продовжуватиме в тому ж дусі, аж доки ми не спіймаємо її на гарячому.

– Що ти пропонуєш?

– Для початку – спробувати поритися в її рахунках. Ти міг би сам спробувати випитати у неї, може, вловиш якийсь натяк. Задай кілька запитань. Хіба складно?

Я втомлено застогнав. На думку Данила, взагалі все дуже просто, чим далі, тим простіше. Але мені хотілось провалитися у сон і не чути, не бачити біля себе більше нікого.

Смертельна втома чим далі, тим більше притискала до землі.

– Я спробую з цим розібратися.

– Тобі треба згадати, Адаме, з ким і де ти підписував документи. Ймовірно, оригінали є лише у другої сторони, – нагадав Данило. – І чим швидше ти це зробиш, тим краще.

– Хіба не простіше забути це, і що було, то було?

Данило виразно глянув на мене.

– Ти ж розумієш, що зараз не виконуєш ті замовлення, якщо контракти, у які ти вліз, були довгостроковими?

– Мені б нагадали, – скривився я. – Ніхто просто так своє не втратить.

– Звісно. Але хто сказав, що штрафні санкції не були суттєвішими за, власне, постачання товару? Що, як зараз десь клацає годинник, що відраховує час до твого банкрутства? Подумай про це добряче і пошукай нормального лікаря для своєї голови. Не того, якого знайшла тобі Ольга, Адаме, а того ,якого хвилюватиме твоє здоров’я.