6 (3)

– Буває. Амнезія – підступна штука, – сказала я вголос, розуміючи, що мої звинувачення зараз нікому не потрібні.

Данило хотів, щоб Адам пригадав все сам. Звісно, що він скаже? «Любий брате, мене звинувачували в тому, що твоя наречена завагітніла від мене, але це все брехня»? Якщо Ольга вмудрилась оточити Адама власним шаром «правди», то переконувати тут небезпечно. Данилові треба вивести її на чисту воду, а не зайвий раз підставлятися, намагаючись знайти свідків минулого.

Та власне…

Я – найкращий свідок, який виявився мимоволі втягнутим в усю цю історію знову.

Решту дороги ми їхали мовчки. Адам обіцяв привезти мене на зустріч з адвокатом, а потом рушив у своїх справах. Я видихнула з полегшенням, лишившись сам на сам зі своїми проблемами. Вирішувати все самотужки було звично.

Розмова з юристом не відкрила мені нічого нового. Я передала всі документи, отримала запевнення, що Тимофія та його матір реально прибрати з квартири після суду, але до цього мені доведеться потерпіти, і поїхала до лікарні.

Зібратися з думками, щоб почати нормально працювати, було важче, ніж я думала. Пощастило, що на сьогодні не стояло ніяких операцій, я тільки мала розібратися з записами в картках пацієнтів та відкоригувати одну схему лікування.

– Ти сьогодні бліда, – відзначила Емма, моя краща подруга, зазираючи до ординаторської. – Складні пацієнти?

– Ні, слава богу, – хитнула я. – Просто…

Я не звикла ділитися своїм минулим. Заховала Адама глибоко в серці, відсторонилась від нього, спробувала звести між нами височенну стіну, аби навіть не пригадувати про його існування.

Але де там, Зварич однаково нагадував, що він існує. Іноді здавалось, що він – іржа, яка роз’їдає металеві стіни моєї свідомості, отруює думки.

Я намагалась забутись, і думала, що вдалося, доки не бачила його. Одна зустріч – і всі мої зусилля перетворилися на попіл.

Мої думки знов належали Адамові Зваричу.

– Рит, ти ж знаєш, ти завжди можеш на мене покластися, – Емма сіла поруч. – Невже Тимофій знову причепився? Слухай, давай я попрошу Лук’яна Звірецького, він попросить братів, і ті щось зроблять з цим твоїм козлом.

– Ні, це не Тимофій. Тобто, він також, але… – я затнулась. – Обіцяй, що ти нікому не розповіси, добре? Бо я більше не можу про це мовчати.

– Присягаюся.

Емма завжди була надійною подругою і не страждала пристрастю до пліткарства. Вона трималась осторонь від наших місцевих любительок побалакати, намагалась не розповсюджувати чуток, та й взагалі, не любила звичний для лікарняного колективу гамір і пристрасть до передавання неперевірених новин з вуст в уста.

Їй можна довіряти.

Але я не одразу зважилась розказати подрузі про Адама. Горло аж стискало від сорому і власного внутрішнього супротиву.

– Вчора після роботи до мене підійшов Адам Зварич, пацієнт твого Дмитра. Хотів подякувати за допомогу, кликав на вечерю…

– Ти його так старанно уникала, – зітхнула Емма. – А все одно не вийшло. Хоча я не до кінця розумію, чому. Ви були раніше знайомі, так?

Я закрила обличчя руками.

– Знайомі – це м’яко сказано, – я виштовхувала з себе кожне слово, долаючи неймовірний внутрішній опір. – Ми з Адамом… Зустрічалися.

– Ви…

– Так. Були парою, – кивнула я. – Довго. Кілька років. Сергійко – його син. Я була вагітна, ми збиралися одружитися, весілля постійно відкладалось через різні причини… Об’єктивні. А потім Адам раптом звинуватив мене незрозуміло в чому і сказав, що ми будемо разом, тільки якщо я, – долоня ковзнула до живота. – Якщо позбудусь дитини. Я погано пам’ятаю ту розмову, ми наговорили одне одному купу гидоти, і я пішла, грюкнувши дверима.

– Боже, – Емма притиснула долоню до вуст. – Який жах…

– Він не пам’ятає мене зараз, – продовжила я. – І це на краще, звісно. Але… Вчора я погодилась на вечерю, аби він відчепився, а потім все закрутилось. Тимофій…

Я переказувала події вчорашнього вечора, постійно прокручуючи те, що сталось, в голові.

– Адам поводився нормально. Я все ніяк не могла зрозуміти, чому він тоді так виступив проти моєї вагітності, ще й так раптово. Його матір сказала мені, що Адам ненавидить дітей і ніколи не хотів бути батьком, тож мені справді краще піти. А сьогодні Данило, кузен Адама, розповів зовсім іншу версію історії.

– Не уявляю, що можна сказати, аби виправдати таке.

– Ймовірно, Ольга та Ганна Борисівна Зварич підробили генетичний тест і надали Адамові докази моєї зради, – випалила я.