6 (2)

В боргу, ще й якому, але, звісно, я не могла сказати про це прямо, тільки вперто ховала очі. Коли нарешті змусила себе поглянути Зваричу в обличчя, він був так близько, що нас розділяли лічені сантиметри. Я могла потягнутися до нього і поцілувати.

Напевне, це зайве, не варто такого робити. Але страшенно хотілось. Він пригадав би хоч щось? Ні, та й не ризик мені не потрібен, але всередині ніби шепотів диявол: зважся, спробуй, постав експеримент. Згадай, якою була сама поруч з ним, як в грудях спалахував вогонь…

– Ні, – прошепотіла я, намагаючись не зруйнувати інтимну атмосферу між нами. – Не образив. І я не казатиму того слова, щоб ти… Відчепився. Але у мене є відчуття, що все це неправильно і точно до добра не доведе.

– Чому?

– Тому що у тебе наречена, минуле, яке ти забув, а в мене дитина, і поки що я – лише ходяча проблема, жінка, що додала тобі чимало клопоту.

– Зате я відчуваю себе живим. І поруч з тобою мої спогади майже лежать на поверхні. Треба лиш розбити тонку кригу, аби до них дістатися…

Як же гарно ти, Адаме, говориш!

– Нам не варто поспішати.

– Гаразд, – він трошки відсторонився. – Але я відступати я наміру не маю… Ви з Сергійком залишитесь у мене, поки все не вирішиться з квартирою.

– Не впевнена, що це буде зручно, – одразу ж заперечила я. – Думаю, мені слід пошукати квартиру. Ми залишимось ще на день, але…

– Я маю величезний будинок, і він порожній. Нащо тобі шукати окреме житло? Маргарито, я лише хочу допомогти. Просто так. Не думай, що я проситиму за це плату, те, що ти мене врятувала, уже достатньо допомогло.

Я судомно вдихнула повітря і зрештою кивнула.

– Гаразд, – здалась я. – Добре. Сперечатися все одно не має сенсу. Але, Адаме, не жени коней. Раптом ти згадаєш про себе щось, після чого не захочеш мати зі мною справи? Хтозна. Може, є якась дівчина, окрім Ольги, яку ти не пам’ятаєш.

– Чому тоді мені про неї не розповіли? Данило, наприклад.

– А ви в настільки хороших стосунках, щоб він інструктував тебе стосовно всього твого життя? – випалила я, хоча не слід було наводити підозри на Адамового кузена.

– Данило ввів мене в курс справи по робочих питаннях і, наскільки я можу судити, зробив це чесно. Чому б йому підставляти в особистому?

– Поняття не маю. Може, ви когось не поділили.

Адам розсміявся.

– Знаєш, як Данило познайомився зі своїм кращим другом? Той, здається, відбив у нього дівчину років у вісімнадцять. Дівчина для них обох уже давно колишня, а Дан з Альбертом досі близькі друзі і чудово спілкуються. Крім того, дуже сумніваюсь, що ми з кузеном звернули б увагу на одну й ту ж саму жінку, – відмахнувся Зварич, – і зіпсували б через це стосунки.

– Яка неймовірна впевненість, – буркнула я.

Про історію Данила з колишньою я знала, і друга його теж зустрічала. Альберт – справжнє сонечко, з ним неможливо не дружити. Данило неодноразово казав, що саме Альберт допоміг йому вибратися з тодішньої біди, хоч вони і чужі люди.

Згадка про те, що Дан досі спілкується зі своїм другом, мене заспокоїла. Принаймні, це означало, що він – не втілення зла. На відміну від Ольги. Хоч в щирість Данила я до кінця не вірила, але сподівалась, що чоловік не збрехав про свою мету.

Дану правда потрібно, щоб Адам все згадав. Може, навіть те, про що його кузен не в курсі, стосовно махінацій «нареченої».

– Нема у мене ніякої таємничої коханої, я це відчуваю, – твердо сказав Адам. – А поруч з тобою у мене взагалі відчуття, ніби ми тисячу років знайомі.

Менше. Років вісім всього.

– Що ж, повірю на слово, – пожартувала я, – бо все це дуже приємно звучить.

– Залишайся, – з натиском сказав Адам, чи то просив, чи то наказував. – Так твій колишній чоловік точно не дотягнеться до тебе.

А я зможу допомогти тобі, Зваричу, пригадати минуле, і зрозуміти, чи не намагається ніхто продовжити твоє забуття.

– Добре, – погодилась я. – Можна питання?

– Так, звісно.

– Ти сказав, Данило вводив тебе в курс справи і розказував частину минулого, так? А яких тем він уникав?

Адам знизав плечима.

– Він не надто багато розповідав про те, що було кілька років назад, більше про сучасне.

– А що тобі розповідала Ольга? Ви взагалі давно разом?

– Давно. Вона каже, що ми почали зустрічатися ще років вісім тому. Чи сім. Дивно, що я забув усю історію стосунків з нею, так?

Справді, дуже дивно, враховуючи те, що тоді ніякого «разом» не було.