6 (1)

Маргарита

На щастя, Сергійкова няня, до якої я зазвичай зверталась, коли не могла завезти його в дитячий садок або лишити з кимось з рідних, погодилась приїхати додому до Зварича. Адам швидко проінструктував її, куди не можна заходити, а чим вона має право користуватися, і дав свій номер на випадок непередбачуваних ситуацій.

А ще пообіцяв заплатити по подвійній ставці, перш ніж я встигла бодай нявкнути.

– Я розрахуюсь, не переживай, що не вистачить грошей, – вже в машині сказав мені Зварич. – У мене достатньо коштів, аби справді допомогти жінці, що мені подобається, а не тільки розводитися про це словесно.

– Отже, няня тобі подобається? – пожартувала я.

– Я про тебе, Маргарито, – не дав він перевести все у жарт. – Мені подобаєшся ти, і я не збираюсь цього приховувати.

– Стосунки між лікаркою і пацієнтом…

– Ти мене вже не лікуєш. Ти анестезіологиня, – нагадав адам, ніби я могла забути.

Якби не моя професія, ми могли б ніколи більше не перетнутися. Зараз теж слід би бігти далі, ніж очі бачать, але я вже пообіцяла Данилові, що бодай спробую.

Та й справа не лише в обіцянці. Я – лікарка, і не можу спокійно слухати про те, як когось труять. Чи є в мене причини недолюблювати Ольгу і в чомусь її підозрювати? Так, більш ніж.

– Рито?

– Так, – я здригнулась. – Ти щось казав? Вибач, я трохи замислилась, просто… Таке буває. Прокручувала в голові схему лікування.

Зцілення свого розбитого багато років тому серця, бо жодний час так і не зміг виправити всієї тієї шкоди, що мимоволі чи свідомо завдав Адам.

– Данило порадився зі своїми адвокатами. В цілому, вони впевнені, що суд встане на твою користь, і готові взятися за цей випадок. Але до цього насильно виставити його за двері або змінити замки і не впускати ти права не маєш. Тільки коли його позбавлять права на реєстрацію, а для цього потрібно вирішити майнову суперечку. Тож зараз найлегшим способом буде дозволити їм залишатися там і прискорити судову тяганину. Я постараюсь посмикати за ниточки.

– Дякую, – я й так це все знала, але з адвокатами Зварича явно буде набагато швидше, аніж з моїм власним. Я не мільйонерка, команди юристів-віртуозів і геніальних адвокатів в мене нема, і зв’язків, аби натиснути на суддю, також.

– Ти не залишишся з цим одна, – Адам взяв мене за руку і, скориставшись моментом, притиснувся вустами до кісточок пальців.

Він робив так і раніше. Я мимоволі здригнулась, реагуючи на близькість чоловіка, і він, здається, зрозумів, що дозволив собі зайвого.

– Я надто тисну? Чи зовсім тобі не подобаюсь?

Треба сказати йому, що я не маю жодного бажання будувати стосунки, тим паче, з чоловіком, який збирався одружитися з іншою. Наскільки я знала Адама, принаймні того, старого, він не повинен тиснути надміру. Може, щось і змінилось, але ж Зварич забув майже десять років свого життя, зараз він більше схожий на себе-колишнього…

Проте я знов згадала про розмову з Данилом. Мій син лишився без батька і всіх благ, які той міг йому забезпечити. Я іноді ледь зводила кінці з кінцями, важко працювала, вийшла заміж за того козла Тимофія, накоїла помилок, а тепер відступлю, залишивши Адама Ользі?

Він повинен був вірити мені, а не їй, в крайньому випадку призначити повторний аналіз. Але що, як я знаю не все, що, як Адам спочатку не хотів ображати мене своїми підозрами, а потім повторний аналіз показав те ж саме?

Треба у всьому розібратися.

Від однієї думки про те, що Ольга могла так грубо втрутитися в наше з Адамом життя і все перекрутити, у мене червоніли щоки. Від гніву всередині все аж горіло. Але видати Зваричу свою справжню реакцію не можна, він і так підозріло зиркає на мене.

– Подобаєшся. – ніяково озвалась я. – Просто, Адаме, мені… Складно повірити, що такий привабливий чоловік раптом звернув увагу на просту лікарку.

– Чому одразу просту? Мені здається, ти професіонал своєї справи і на увагу більш ніж заслуговуєш. Крім того, – Адам погладив мій зап’ясток, – ти дуже гарна.

– О, так, особливо в медичному костюмі і з зібраним, захованим під шапочку волоссям. Красуня, очей не відвести.

– Але ж справді красуня, яка ще й рятує іншим життя, – не вгавав Зварич. – Тільки сліпий міг би не звернути на тебе увагу.

– Ми майже не перетиналися.

– Я знайшов час придивитися.

Я відвернулась від нього, намагаючись сховати сльози, що виступили на очах, але Зварич залишався таким самим образливо уважним.

– Рито, я тебе образив? – він нахилився ближче до мене. – Тобі потрібно сказати лиш слово, аби я відчепився. Але я все одно допоможу з квартирою, мені є за що бути вдячним. Я відчуваю, що в боргу перед тобою, навіть не можу зрозуміти, звідки це відчуття.