5 (4)

Маргарита нервово розсміялась.

– Чому це звучить як щось, від чого мені захочеться одразу ж втекти?

– Ну-у-у-у, не обов’язково прямо-таки одразу, – махнув рукою я. – Невже я виглядаю настільки страшним і таємничим?

– Можливо, – вона поставила третю тарілку, вже для себе, на стіл, але сідати не поспішала, натомість дивилась на мене, випробовуючи терпіння. Від гострого бажання торкнутися жінки поколювали кінчики пальців, і я не міг дати собі ради.

Що на мене найшло? Я не пам’ятав, щоб до когось тягнуло так сильно.

– За кілька днів у моєї матері, Ганни Борисівни, буде благодійний вечір. Я не можу з’явитися туди без пари, бо тоді зі мною піде Ольга…

– Це погано?

– Так. Нас знову вважатимуть парою, а я цього не хочу, – прямо сказав я. – Крім того, якщо вірити Данилові, у мене є причини не довіряти колишній нареченій.

Марго нарешті сіла, закинула ногу на ногу і з викликом глянула на мене.

– Данило настільки авторитет в твоїх очах, що ти серйозно розглядаєш його думку як достойну причину для недовіри до жінки, з якою збирався одружитися? Це звучить точно не як ознака надійного чоловіка.

– Дан вміє справляти враження, а свої слова підкріпляє доказами. Я не пам’ятаю, що там відбувалось між нами з Ольгою, але явно було не настільки гладко, як вона мені розповідає. Я не маю наміру це обговорювати, принаймні, доки сам не розберуся, але стосунків між нами точно не вийде, навіть якщо я все пригадаю.

– Гаразд. До чого тут я? – зітхнула Маргарита. – Я не хочу проблем з твоєю матір’ю. Розумію, що це звучить трошки боягузливо після того, як я… – вона затримала дихання. – Після того, як я погодилась прийняти допомогу з Інною Єгорівною, але…

– Проблем не буде.

– Мені здалось, Ганна Борисівна виступає на боці Ольги, звісно, вона мені не зрадіє. А я твоя лікарка, хоч зараз вже і не займаюсь лікуванням. Де гарантії, що Ганна Борисівна зрештою не домагатиметься мого звільнення? Я не в тому становищі, щоб втрачати роботу зараз.

– Я про це подбаю, – пообіцяв я. – Присягаюся.

Жінка втомлено потерла скроні пальцями. Це був теж дуже знайомий жест, але я не міг пригадати, де його бачив. Встиг помітити у Маргарити, чи це якась жінка з минулого?

Цікаво, чи не може сама Рита бути у моїх спогадах? Ні, тоді б вона не мовчала.

– Цей вечір ні до чого не зобов’язуватиме, – продовжив я. – Там збереться кілька впливових сімей, але загалом, все буде не надто офіційно.

– Я і впливові сім’ї… Звучить як щось не надто сумісне.

– Чому це? – здивувався я. – Припини. Дружини братів Звірецьких, наприклад, звичайні жінки. Данила ти вже знаєш…

– Звірецькі? – Марго замислилась. – Гаразд, я їх знаю.

– Наскільки мені відомо, мама запросила і Аверіна як представника лікарні.

– Що ж, добре. Якщо там будуть і моє колеги, я піду теж, – після коротких сумнівів кивнула Маргарита. – Сподіваюсь, моя присутність справді принесе якусь користь, і це не буде просто витраченим часом.

– Не буде, – пообіцяв я жінці і, піддавшись раптовому пориву, перехилився через стіл і спіймав її за руку. Долоня Маргарити була гарячою, мов вугілля, і сухою. Я погладив тонку ніжну шкіру, і ми завмерли, свердлячи одне одного поглядами.

Не знаю, скільки часу минуло, перш ніж ми відвернулись одне від одного. Кров шугонула Марго у щоки, і вона притиснула до них долоні, явно намагаючись впоратися зі зніяковінням, можливо, дещо марно.

– Пробач, – тихо промовив я, – якщо образив. Я дозволяю собі зайвого?

– Ні, – Марго хитнула головою. – Не знаю. Мені важко зрозуміти, що відбувається.

На кілька секунд запанувала тиша.

– Мам, – розбив її Сергійко, – а можна ще млинця?

– Га? Ой, так, звісно, – вона схопилась на ноги. – Зараз я все принесу, любчику, зачекай на мене секундочку…

Вона знов підскочила до плити. Мене тягнуло підвестись, встати за спиною Маргарити і опустити руки їй на талію, впертися підборіддям в її маківку. Чомусь мене ні на мить не лишала думка, що ми ідеально пасуватимемо одне одному. Я вже колись це робив…

Дідько.

– Було дуже смачно, – я проковтнув залишок їжі в своїй тарілці. – Піду, приведу себе до ладу, думаю, мені пора у справах. Подзвони няні, Рито, щоб вона приїхала сюди.

Я втік, залишаючи Маргариту з Сергійком, бо відчував6 якщо проведу ще секунду поруч з ними, точно накою дурниць.

Спочатку в собі треба розібратися, а потім робити перші кроки назустріч.