4 (1)

Маргарита

Я ніколи не думала, що знов перетну поріг цього дому, дому Адама Зварича, де колись сподівалась побачити себе господинею. А зараз опинилась тут в якості гості, ще й не звичайної, а нещасної дурепи, яка вимушена побиратися, просити про порятунок, бо абсолютно не вміє обирати собі чоловіків.

Клятий Тимофій! А про Інну Єгорівну навіть згадувати гидко, у мене ледь око не сіпалося від кожної її фрази. Стерво без сорому і без совісті, робить все, що їй заманеться, просто тому, що має таку можливість. Мені здавалось, що вона взагалі отримувала задоволення від того, що тягнула з мене сили. Мало не кров пила.

А тепер я під дахом у такої ж самої жінки, яка не стала моєю свекрухою лише тому, що ми з Адамом не встигли одружитися. На щастя. Бо тоді скандал був би ще гіршим.

…Я була переконана, що навіть не зможу заснути, але ні, варто було голові торкнутися подушки, як я миттю провалилась в темряву і випірнула з неї лише зранку, коли сонце світило у вікно, дражнило мене гарячим промінням.

Сівши на ліжку, я кілька хвилин намагалась зібрати думки докупи. Сергійко спав поруч, згорнувшись клубочком.

Восьма ранку… Рано ще. Я знала, що мені слід розбудити сина, вдягнути його та забиратися звідси геть, але все одно хапалась за можливість відпочити бодай трошки, дати собі видихнути.

Сергійко повернувся на інший бік. Я обережно поправила його ковдру, поцілувала хлопчика в чоло і вислизнула з ліжка.

Вчора ввечері все сталось настільки швидко, що я навіть не встигла до кінця усвідомити: я довірилась Адаму Зваричу знову, хоч добре знала, чого це може мені вартувати, дозволила йому привезти нас в цей дім. Пощастило, що не наштовхнулась на Ганну Борисівну! Ця жінка однозначно мене впізнає.

А Данило?

Я змінилась за ці роки, але все ж не настільки сильно, аби бути невпізнанною. Та й ім’я… Може, він не надав цьому значення?

Зусиллям волі відігнавши геть дурні думки, я спустилась на перший поверх. Легко знайшла кухню – планування не змінилось за роки, – дістала чисту склянку, налила собі води з високого важкого кришталевого глечика. Пальці ковзнули по холодному прозорому матеріалу. Так, в родині Зварич люблять позерство, як же без нього.

– Вивчаєш володіння? – почулось за спиною. – З тебе вийшла б чудова хазяйка тут, Рито. Краща, ніж з Ольги. Принаймні, ніхто б не витрачав гроші на безмежно дорогий несмак, – Данило кивнув на посуд. – Колекційні глечики за мільйон грошей, як тобі?

Я нервово глитнула.

– Навряд чи я можу претендувати на хазяйку дому чоловіка, якого ледь знаю, Адам, я все ж думаю, не настільки вдячний пацієнт.

– Ну вдячність взагалі не його конячка, – легко погодився Данило. – тільки не треба переді мною влаштовувати цей цирк.

– Цирк?..

– Я тебе впізнав, – відповів Дан. – З першого погляду, ще коли ти в машині сиділа.

– Хіба ми були знайомі? – господи, як це жалюгідно прозвучало!

Звісно, так. Саме завдяки Данилові я взагалі дізналась про існування родини Зварич. Тоді Дан сам був дещо переляканим юнаком, що сидів біля помираючого батька, дядька Адама.

– Ой, Рито, – закотив очі Данило. – Я тобі не ворог, не переживай. Тим паче, з чого б то я шкодив матері мого… Ем, хто там Сергійко мені? Троюрідний племінник? А, неважливо, Він як дві краплі води схожий на Адама.

Я стиснула руки в кулаки.

– Не смій так говорити.

– Я так розумію, ти не дуже хочеш ділитися з ним цією чудовою інформацією? Що він має сина, такого дорослого вже? Сергійкові шість, я правильно порахував?

Не слід було сюди їхати. Хто ж міг подумати, що я так швидко зустріну того, хто мене згадає, і того, хто захоче про це говорити?

Я зробила кілька ковтків води, намагаючись позбутися тиску в грудях.

– Не знаю, нащо ми зараз про це говоримо, – зітхнула я, намагаючись не дивитись на Данила, – але зараз я зберу речі і поїду звідси. У мене просто були проблеми…

– Адам розповів про твого колишнього. Попросив мене подбати про адвокатів, бо з усіма темними справами в цій сімейці розбираюся я, – він розвив руками.

– Дякую. У мене є адвокат, але однаково дякую, – промурмотіла я собі під ніс, намагаючись лишатися бодай відносно спокійною. – У всякому разі, прокинеться Сергійко – і духу нашого тут не буде. Я не збираюсь шкодити Адамові абощо…

– Лишайся.

– Що? – я завмерла. – Даниле…

– Я знаю, що Адам вчинив з тобою, як остання скотина, – Дан байдуже знизав плечима. – А знаєш, чому?..

– Мені байдуже.

– Ой, я так не думаю, – Данило осміхнувся. – Його мамця та улюблена «ділова партнерка» Ольга переконали його, що ти йому зраджувала. Знаєш з ким? – погляд чоловіка потемнішав від люті. – Зі мною.