3 (3)

– Все гаразд? – знервовано перепитав я. – Маргарито?

– Так, – жінка кілька разів кліпнула, намагаючись прийти до тями. – Просто дуже незручно, я не думала, що ми перетнемось з твоїми родичами… Якщо це, звісно, родич. Я ж не в курсі, – вона говорила про це таким тоном, ніби насправді дуже добре знала, кого перед собою бачить.

– Це мій кузен, Дан. Данило, – попри все, пояснив я. – І не хвилюйся, він точно не заважатиме. Напевне, приїхав у справах.

Я першим вийшов з машини і простягнув кузенові руку. Данило рішуче потиснув мою долоню і зацікавлено зиркнув в бік автівки, з якої не надто поспішала виходити Рита.

– Бачу, ти сьогодні не один.

…Кузен став моїм найбільшим здивуванням, найяскравішим новим спогадом. Я, звісно, пам’ятав, що Дан існує, але він в моїй голові був ще зовсім юним хлопчиськом, який і двадцятиріччя не досяг і випадково прибився до нашої родини. Знайдений дядьків син!

Тепер, коли дядька вже давно не було на світі, Данило вмудрився перебрати на себе всі його справи і керував ними сталевою рукою. Цікаво, як я сприймав це до втрати пам’яті? Не обурювався через те, що розраховував на дядьків спадок до появи раптового спадкоємця?

Сподіваюсь, що ні. Дан виявився класним чоловіком, окрім того, на нього можна було покластися в справах. Матері чи Ользі, що вперто намагалися перебрати на час хвороби мої зобов’язання на себе, я чомусь віддавати віжки не хотів.

Ніби стримувало щось від такого кроку.

– Так, це моя анестезіологиня, Маргарита. Врятувала мені життя, – пояснив я. – А тепер я трішки рятую її.

– М-м-м, – Данило примружився. – Несподівано. Не пам’ятаю, щоб раніше ти дуже поривався когось рятувати. Вплив травми?

Я знизав плечима.

– Можливо, останні роки зробили мене надміру цинічним, а зараз я намагаюсь виправити це і робити добрі справи?

– Аби на користь, – розсміявся Дан. – Взагалі-то я у справах, знайшов деякі неточності в старих документах. Ольга мене переконує, що так і має бути.

Я спохмурнів.

– Ти ж знаєш, я не пам’ятаю.

– Адаме, ти втратив пам’ять, а не мізки, – сердито зиркнув на мене Данило. – Ти більш ніж здатен переглянути ці папірці і сказати, згоден ти з такими нестиковками, чи робимо так, як сказав я. Чи хочеш, аби я взяв всю відповідальність на себе і вирішив, як мені зручно?

Спокуса була велика. Я вірив, що Данило мене не підведе. Але бізнес просто вислизне з рук, якщо я продовжу в тому ж дусі.

Потрібно бодай зобразити зацікавленість, навіть якщо я не пам’ятаю до кінця, що й до чого, і трохи гублюся в паперах.

– Ти мені все детально поясниш, і тоді я спробую вникнути і прийняти рішення, – зважився я. – Домовились?

Данило аж засяяв.

– По руках, – задоволено кивнув він.

– Але це після того, як я розміщу гостю.

– Ти збираєшся залишити її в своєму домі? – здивувався Данило. – Ви… Між вами щось є, чи що? Адаме!

– Тільки не починай про Ольгу, – сердито озвався я. – І про те, що я маю зберігати їй вірність. Мені це все вже в печінках сидить.

– Побережи печінку, тобі проблем з пам’яттю мало? – зареготав чоловік. – Ні, я не проти. Просто лікарка і пацієнт… і це що, дитина на задньому сидінні?

– У Маргарити є син.

– Ух ти.

– І вона потрапила в скрутну ситуацію. Її колишній чоловік намагається відібрати в неї житло та оселитися в тій квартирі зі своєю мамцею. Паскудна людина.

– Ага, Свекрухам рідко подобаються невістки.

– Ну, моя мама від Ольги в захваті.

Треба було бачити, як виразно Дан закотив очі, зачувши цю фразу. Будь-які згадки про Ольгу завжди викликали в нього невдоволення і скептицизм. Коли ми вперше після моєї амнезії перетнулись всі втрьох, я довго не міг зрозуміти, як повинен реагувати. Захищати свою наречену і спиняти кузена? Напевне, це було б правильно, але мені зовсім не хотілось так робити, навпаки. На язиці крутились тисячі фраз на підтримку Данила. 

– Може, тому ти і не можеш згадати Ольгу, що почуття в тебе до неї так і не з’явилися, і це тітка Ганна її тобі нав’язала, – знизав плечима Данило. – Не задумувався про це? Інакше щось би й тьохнуло в серці. Зазвичай воно так працює.

Я озирнувся на Риту. Тьохкало в мене лише на неї.

– Може ти й правий. Не проти, якщо я вас познайомлю?

– О, – Данило розплився в широченній усмішці, яка не віщувала нічого доброго. – Це буде дуже приємне знайомство, я впевнений.