3 (2)

Дорогою ми здебільшого мовчали. Маргарита занепокоїлась, тільки коли я звернув з основної дороги, повертаючи в приватний сектор під охороною.

– Ти впевнений, що це буде зручно? – спитала вона.

– Цілком.

– Я хочу обговорити… Що я буду повинна за цю допомогу, – сказала вона твердим голосом, що не віщував мені нічого доброго.

– Та нічого не потрібно, – знизав плечима я. – Вважай це подякою за те, що ти врятувала мені життя. Все ще відплата… За те ж саме.

– Точно? Бо нічого більшого я не…

– Точно.

– Тоді дякую, – Рита ледь помітно всміхнулась. – Я просто не звикла до того, що чоловіки щось роблять просто так. Зазвичай… Гаразд, ти ж бачив мого колишнього.

– Тобі просто з ним не пощастило. Так, в світі вистачає козлів, проте, присягаюсь, є і нормальні чоловіки, і я відношусь саме до такої категорії.

Маргарита подарувала мені сповнений сумнівів погляд, і я міг би навіть образитися, якби не пам’ятав про ту жахливу сцену, свідком якої став в її квартирі. Клятого Тимофія треба відігнати від Рити якомога далі, аби не смів навіть одним повітрям поруч з нею дихати.

– Розумію, слів мало для того, аби я викликав довіру, а не сумнів, ну, але я дуже постараюсь все-таки виправдати сподівання, – похитав головою я. – Чесно-чесно.

– Добре, – зітхнула жінка. – Будемо вважати, що я все-таки повірила, – її вуст торкнулась легка усмішка. – Головне, щоб з сином все було гаразд. Просто мені в житті дуже не щастило з чоловіками, знаєш. Може, смак поганий.

– Просто збіг.

– Або так, – кивнула вона. – А тобі з жінками щастило?

– Думаю, не дуже, якщо я досі один, – відказав я. – Проте я не пам’ятаю… Мама намагається переконати мене, що найбільшим моїм серйозним коханням була Ольга, але я дуже сумніваюсь, що я забув би її так легко.

– Чому ні? Амнезія не обирає, кого стирати з твоїх спогадів, тих, кого ти любиш, чи тих, кого ненавидиш. Вороги, друзі…

– Ну, знаєш, у мене є теплі почуття до друзів, яких я ледь пам’ятаю, а до Ольги нічого. Напевне, ми багато сварились або геть збайдужіли одне до одного… – я схаменувся. – Пробач. Навряд чи тобі цікаво слухати про мої складнощі з колишньою.

– Все гаразд. Ти ж зіткнувся з моїм колишнім наяву.

– Так, це було не найприємніше знайомство, але мушу сказати, що Інна Єгорівна вразила мене набагато сильніше.

– О, – Рита захихотіла, і звучало це доволі нервово. – Вона вміє, це точно. Жахлива жінка. Це ж треба так…

– А її покійний чоловік справді пожежник? – сам не знаю, нащо запам’ятав цей факт, але питання вже зірвалось з язика – назад не повернеш.

– Поняття не маю, Тимофій не пам’ятає свого батька, а вітчимів Інна Єгорівна йому не шукала. Здається, вона вважала подвигом те, що справлялась з усім сама, і тому дуже ображається на кожну жінку, яка має дитину і при тому задивляється на її єдиного синочка. Мені складно зрозуміти, що робиться в її голові, ми різні люди.

Я вирішив, що більше допитуватись не буду, тим паче, ми спинились прямо перед воротами. Я розблокував їх з мобільного телефону, і, поки вони відчинялися, мовчки дивився на Маргариту. Вона ж старалась не перетнутись зі мною поглядом, ніби боялась, що така близькість остаточно щось в нас зламає.

В цю мить Рита здалась мені не просто знайомою, а невід’ємною частиною мого життя. Ніби я забув щось настільки важливе, настільки… потрібне, що навіть дихати без цього не можна. Я простягнув руку, бажаючи торкнутись її, і Марго сахнулась.

– Пробач, – я замружився міцно-міцно, намагаючись прогнати ману. – Сам не знаю, що на мене найшло. Просто ніби… Ніби ми були знайомі.

– Ефект дежавю трапляється. Варто обговорити це з лікарем, – тихо озвалась Маргарита. – Ретроградна амнезія – не надто вивчена штука, всіляке може трапитися.

– Так, ти права. Не варто пускати це на самоплин, – згодився я, але продовжував витріщатися на жінку.

Вона гарна, так, але дивився я не тому. Розгледів щось… Знайоме. Рідне. І тепер відчайдушно намагався зрозуміти, що саме.

– Ворота відчинились, – сказала Марго.

– О. Точно, – я завів машину знову, заїхав на власне подвір’я. – О, у мене, здається, гості.

Біля ганку стояв масивний позашляховик. Дверцята відчинились, назовні вистрибнув чоловік, привітально махнув мені рукою. Я повернувся до Рити, щоб пояснити їй, хто це, і побачив, як вона завмерла і побіліла, ніби побачила привида.