2 (5)

Тимофій витріщився на Адама, наче не вірив, що тут справді може стояти чоловік, який намагається мене захистити.

– Ти ще хто такий?

– Твій потенційний нічний кошмар, – процідив Зварич, і його пальці міцніше стиснули зап’ясток мого колишнього. – Вибачайся, негайно, а тоді вимітайся геть звідси.

– Я… – Тимофій вивільнився і відступив на крок назад, ховаючись за спиною своєї матері. – Те, що ти знайшла нового кавалера, Рито, не означає, що ти можеш починати порушувати закони України! Навіть якщо він у тебе багатий!

Інна Єгорівна як завжди прудко заступила шлях до свого сина, цілком переконана в тому, що Адам її не зачепить, бо вона – літня жінка. Як на мене, мою свекруху можна було застосовувати, як зброю масового ураження, принаймні для всіх, хто бодай колись був невісткою схожої пані. Невисока, худорлява, вона концентрувала в собі неймовірний запас отрути. Коли ми з Тимофієм ще жили разом, я просила його обмежити доступ матері до нашої квартири, але він, ясна річ, навіть не думав послухатися.

Я тоді, дурна, не розуміла, чому він так за неї чіпляється, але зрештою втямила, що Тимофій без своєї матусі – мов та риба без води. Тільки повітря ротом хапати може.

– Шановний, давайте без рукоприкладства, – суворо відрізала Інна Єгорівна. – У нас є документи, які підтверджують наше право перебування в цій квартирі. Я все покажу. Ви, судячи з вигляду, чоловік впливовий, небідний, тож повинні розуміти, що іноді жінки бажають забрати собі надто багато і геть не дослухаються до законів. Однак ви ж не станете суперечити з законом?

Вона простягнула йому папку з документами. Адам прийняв її, а я, не втримавшись, випалила:

– Ви просто намагаєтесь відібрати у мене все, до чого дотягнетесь. Якби я знала, що ваша сімейка просто намагається поживитись чимось чужим, то ніколи в житті навіть не підійшла б до вашого синочка, Інно Єгорівно!

– Я б теж не дозволила цього шлюбу, якби розуміла, що ти бажаєш лише витиснути з мого сина фінанси і увагу, повісити на нас свою дитину, а сама розважатися, як тобі заманеться.

– Це неправда!

– Ми залишимось тут, – відрізала Інна Єгорівна. – Я навіть кроку не зроблю звідси. Хочеш – викликай поліцію, і я їм розкажу, як ти перешкоджаєш доступ до майна Тимофія, що законно йому належить, а тоді побачимо, як вони заспівають.

Адам нарешті повернув документи Інні Єгорівні, а тоді повернувся до мене.

– Ходімо, поговоримо десь сам на сам.

Мені не подобався цей тон, він не свідчив нічого доброго. І хоч довіри до Зварича я не мала анітрохи, розуміла, що в майнових питаннях Адам справді повинен розбиратися краще, ніж я, звичайна жінка, медикиня, яка тривалий час не надто про це задумувалась.

Поки не ініціювала розлучення з таким козлом, як мій колишній.

– На кухню, – запропонувала я. – Сергійку, ходи з нами, любий, – про те, щоб лишати його сам на сам з колишньою «бабусею», навіть не йшлося.

Малий сів на стільчику і, взявши з моїх рук мобільний, погрузився в свою улюблену гру. Зазвичай я намагалась не дозволяти йому багато сидіти в екранах, але зараз нічого кращого не знайшлося.

– Наскільки все погано? – спитала я Адама впівголоса. – Невже вони справді мають право тут перебувати і зрізати мої замки?

– Ситуація дуже неоднозначна. Теоретично, так, мають, проте шанс виграти суд і відібрати у них квартиру з того, про що ти згадувала, і з того, що я побачив в документах, є. Але якщо зараз викликати поліцію, вони точно не виставлятимуть Тимофія і його матір геть.

– Тобто, мені доведеться терпіти їх під одним дахом?

– Я можу натиснути, але це забере чимало часу і нервів. Зазвичай правоохоронні органи воліють в такі тяжби не втручатися, тим паче, життю нічого не загрожує.

– Класичне «розбирайтесь самі, і відчепіться, бо платитимете за хибний виклик»?

– Щось типу того.

Я застогнала.

– Не треба було сюди взагалі їхати.

– Щонайменше, зараз ти маєш забрати всі важливі документи, всі гроші, все, що належить тобі, – похитав головою Адам, – бо нема гарантій, що вночі якийсь важливий папірець часом не пропаде. Якщо вже не зник.

Про таке я навіть не задумувалась, а тепер згадала, наскільки багато всього зберігалось вдома, і аж похолола всередині.

– Але що ж мені робити?..

– Збирай речі, свої та сина. Забирай все. Тоді поїдемо.

– Ніхто мене з величезними торбами не чекатиме, Адаме, навіть якщо ти будеш достатньо добрим, аби це все знести з поверху.

– Я буду достатньо добрим, аби запросити тебе до себе в гості, – відповів Зварич. – У мене великий будинок, я виділю вам з сином цілу кімнату. Збирайся. А я простежу за ними.

З цими словами він вийшов з кухні, не лишивши мені жодного шансу заперечити чи відмовитись від його щедрої пропозиції.