2 (1)

Маргарита

Пальці міцно стискали телефон. Я знала, що мушу ослабити хватку, бо так руку зведе судомою, і що мені потім з нею робити? Але одна справа – усвідомлювати, як правильно, а зовсім інша – справді це зробити.

– Щось трапилось? – голос Адама прорвався крізь шум у вухах.

– Мамусь? – Сергійко, помітивши моє занепокоєння, потягнувся до мене, і я швиденько поцілувала його в чоло, аби заспокоїти.

– Все гаразд, – намагаючись підтримувати голос бадьорим, хай би як сильно не стискало горло, промовила я. – Не хвилюйся, любий. Мені потрібно передзвонити тітці Еммі, зараз я підійду, гаразд, любий? Адаме, побудете з ним?

– Я можу чимось допомогти?

– Так, посидіти з Сергійком.

Зварича явно не влаштувала моя відповідь, але він, зробивши над собою помітне зусилля, все ж кивнув. Я подарувала йому вкрай вимушену усмішку і вискочила до передпокою ресторану, ледь не збивши з ніг офіціантку.

В голові паморочилося.

Це була моя квартира, придбана на отримані від бабусі у спадок гроші. Їх не вистачало, тож я ще доклалась з власних заощаджень.

Треба було думати головою і оформлювати її на сина… На кого завгодно, та хоч на подружку. Але ні, звісно, документи – на моє ім’я, а я на той час – чесно одружена жінка.

Мій колишній чоловік, Тимофій, уже тоді поводився не дуже, але я все ще намагалась зберегти шлюб, не хотіла опинитися на самоті. Не знаю чому, ніби самостійності не вистачало. Ідіотка!

В нашому спільному житті не все було погано, але чим старшим ставав Сергійко, тим більше від Тимофія було проблем. Він наполягав на тому, щоб я народила другу дитину, а я навіть думати про це не хотіла, це поставило б хрест на моїй кар’єрі.

Не знаю, чи змогли б ми дійти до якогось компромісу, але Тимофій, бодай би його, зіпсував все сам. Одного разу, коли Сергійко надто вперто просив його погратися, той роздратовано заявив «Я тобі не тато, твоя мама народила тебе від іншого мужика, а у мене дітей нема».

Він грюкнув дверима, пішов геть і, повернувшись, дуже здивувався, коли побачив на порозі сумки зі своїми речами. Але я не дозволю наблизитись до свого сина чоловікові, який за роки так і не відчув себе його батьком, довів дитину до сліз і навіть не подумав, що зробив щось не так.

Ми розлучились доволі швидко, бо я і не збиралась записувати дитину на Тимофія і вважала, що ділити нам нічого. Може, так би і вийшло, якби колишній не прибіг до своєї любої мамці, моєї свекрухи, і та не накрутила його, що квартира – це спільно нажите майно, він же там прописаний. Адвокат запевняв, що я виграю суд, максимум Тимофій може претендувати на невелику грошову компенсацію, і навіть цього, імовірно, уникнемо.

Але чоловік, побачивши, що я не збираюсь здаватись, шукав будь-яку можливість вижерти всі мої нерви.

Зібравшись з думками, я змусила себе відкрити список контактів. Попрошу подругу пустити нас з малим на ніч. Але це, напевне, недоречно…

– Маргарито, що сталось? Ви аж посіріли після цього дзвінка. Вам хтось погрожує?

Я здригнулась і обернулася. Адам стояв так близько, що я мало не врізалась в його груди.

– Адаме… Я же просила вас побути з дитиною. Сергійкові ще зарано залишатися самому! Мені потрібно подзвонити…

Зварич притримав мене за плечі, не пропускаючи назад до зали.

– Я попросив офіціантку посидіти за нашим столом і побути з ним, вони поладнали. І залишив їй більш ніж щедрі чайові, тож всі будуть цілком задоволені. Що трапилось?

– Нічого такого, до чого ви були б причетні.

– Я можу допомогти. Чому ні?

– Бо ви сторонній чоловік, якому не має бути до мене жодного діла, – огризнулась я. – І я не звикла просити про допомогу чужих людей.

– Ви врятували мені життя.

– Це моя робота.

– Так, але я все ще хочу віддячити, – з натиском промовив Адам, – і маю достатньо грошей та впливу. Отже, що трапилось?

– Колишній чоловік, – здалась я, сама не розуміючи, нащо це роблю. Зварич завинив мені значно більше, ніж просто вечерю. Якби він повівся, як нормальна людина, я б ніколи не мала в житті навіть тіні Тимофія і не потрапила б зараз в таку паскудну ситуацію.

– Претендує на сина?

– Ні, ні, він… Не батько Сергійка, – все одно, якщо Зварич запхне свого носа в цю справу, дізнається, тож краще не брехати. У малого в свідоцтві прочерк. – Тимофій хоче половину квартири, а в ідеалі то взагалі всю, хоча я купувала її за гроші зі спадку… Все складно.

– Зрозумів, – похмуро кивнув Адам. – А батько дитини? Де він?

Стоїть просто переді мною і задає дурні запитання, але ж не могла я так йому відповісти!