1 (3)

Зварич завжди вмів задавати найгірші і, звісно, найвлучніші запитання, від яких у мене йшов мороз шкірою. Я ненавиділа це його вміння, але не могла ним не захоплюватися. Навіть втративши пам’ять, він вмудрився знайти спосіб зачепити мене так, що на мить здалось, ніби Адам все згадав, а тепер просто намагається познущатися.

Це було б в його характері насправді,

– Можливо, я вже колись рятувала вам життя, – всміхнулась я. – Коли ви були не таким багатим і не так добре запам’ятовувались, Адаме. Я не всіх своїх пацієнтів добре знаю, а от вони мені розповідають, що я просто незабутня.

– Бо не можна викреслити з пам’яті жінку, яка відправляє тебе у довгий сон і обіцяє, що ти з нього гарантовано повернешся, – розсміявся Зварич. – Мені здається, що я чую ваш голос, яким ви керуєте операцією.

– Це марення. Операцією керував Дмитро Аверін, ваш хірург. І дякувати за порятунок вам потрібно в першу чергу йому.

– Так, я знаю, якби не його золоті руки, все могло б піти геть не так, – закивав Адам. – Але ж хороша анестезія – це дуже велика частка успіху, і класні лікарі в цій сфері на вагу золота.

– Діамантів, не менше. На вагу діамантів, – підморгнула я йому, – чистої води. Проте це стосується лікаря будь-якої спеціалізації, повірте мені.

– Справді, хорошого спеціаліста знайти складно. Я щасливий, що потрапив саме в ваші руки. Бачите, як ви мене вразили?

– Надміру, як на лікарку. Не хочу втратити роботу через те, що неправильно поводжусь з пацієнтами.

– Я переконаний, вам це не загрожує. Скільки у нас було того контакту, щоб до нас були претензії, чи не так?

– Що ж, буде дуже добре, якщо ви ніколи знову після цих загравань не опинитесь на моєму операційному столі, – пожартувала я. – Бо тоді я однозначно вилечу з роботи.

– Гм-м-м… В такому випадку, якщо я вже не можу стати вашим пацієнтом і шанс лікуватися у вас, Маргарито, втрачений, я повинен взяти вас за дружину.

Це явно теж був невинний жарт, але у мене пішов мороз по шкірі. То ж треба. А тоді, коли я була закохана в нього і чекала на нашу спільну дитину, він співав геть інакше і одружуватися не поспішав. Навіть до нашої фатальної сварки.

Про те, що сталось після, я взагалі воліла не згадувати, затирала ці кляті спогади, як лиш могла, викреслювала Зварича зі своєї голови, аби навіть тіні його там не було, намагалась затушувати все приємне. Єдине хороше, що він мені дав – це Сергійко, і я не дозволю Адамові зіпсувати життя синові так, як він ледь не зіпсував його мені.

– Боюсь, – відказала я, намагаючись підтримувати веселий тон, – ваша наречена буде проти появи у вас якоїсь незапланованої дружини, ви про це не думали?

– Я не впевнений, що досі маю наречену.

Ми припаркувалися біля ресторану. Вискакувати першою з машини було б геть дурницею, тож я дочекалась, доки це зробить власник автівки. Зварич подав мені руку, і я змушена була покласти долоню на його лікоть, хоча торкатися чоловіка не хотіла зовсім. Сергійко вчепився в мою вільну долоню і крутив головою по сторонах, не звертаючи уваги на дорослі розмови.

Пощастило з характером і типом нервової системи сина: він був комунікабельним хлопчиком, цікавився всім, що тільки було довкола, але притому доволі спокійним. Сангвінік мій золотий, жодних істерик, жодного надмірного вереску.

Якби не така ідеальна дитина, то, напевне, я б не вигребла в перші місяці після його народження. Надто багато всього навалилось, і не те щоб хтось міг мені допомогти.

– Думаю, Ольга була б геть іншої думки. Вона дуже про вас дбає, а тепер ви так просто викреслюєте її зі списку своїх близьких? – гмикнула я, позираючи на Зварича.

Мені пощастило, що ця жінка мене не згадала і ми майже не перетиналися. Вона впадала за Адамом роками, і Зваричева матір теж постійно наполягала на тому, щоб він звернув увагу на Оленьку, а не на якусь обшарпану курку з провінції – таке ймення я носила позаочі.

– Важко кохати жінку, яку геть не пам’ятаєш. Ми чужі, Маргарито, і я не впевнений, що готовий все відновлювати.

– Жорстоко стосовно неї.

– Хіба прикидатися, ніби все гаразд, не було б жорстокіше? – спитав Зварич. – Я не люблю брехати і не хочу давати їй зайві надії.

Ага, зате раніше тобі нічого не заважало.

– Я б не хотіла дізнатися, що Ольга через цю вечерю вирішила, ніби я її ворогиня і відбиваю її нареченого, – сказала я. – Тож, можливо, нам з вами не слід показуватися разом.

– Я здатен вас захистити від своєї колишньої, Маргарито, навіть якщо ця вечеря буде просто вечерею.

Він навіть від себе самого мене не захистив.

– Он як, – нервово гмикнула я. – А ви що, розраховуєте не на просто вечерю, а на щось більше, Адаме? Маєте підступний план?

Він так глянув на мене, що я миттю пожалкувала про кожне сказане слово, але забирати їх назад було вже надто пізно.