1 (2)

– Ну мам! – хлопчик знов зазирнув мені в обличчя з такою надією, що це визначило відповідь наперед, наскільки б дурною я зараз себе не почувала.

– Гаразд, – поволі кивнула я, не в силах відмовити синові.

Дивитися на Адама поруч з Сергійком було боляче. Такі схожі… Але Адам навіть не здогадується, що говорить з власним сином.

І не пам’ятає, що колись сам вимагав, аби я позбулась дитини.

Не знаю, що б я робила, якби Зварич не прокинувся з амнезією. Коли його тільки доставили до нас у лікарню, я поняття не мала, хто мій хворий, концентрувалась тільки на анамнезі. Постраждалий у ДТП, стан важкий, потрібна термінова операція. Все перетворилось на хаос. Звісно, навіть якби я чітко усвідомлювала, що рятуватиму життя своєму колишньому, який завдав мені стільки болю, я б не відмовилась. Але, якби він, прийшовши до тями, пам’ятав минуле – і міг мене теж згадати, – напевне, просто звільнилась би з лікарні і трималась від неї якнайдалі.

Наше з ним спільне минуле – це біль, приниження і відчуття, ніби зрадник поцілив в саме серце. Принаймні для мене. А Зварич свою версію вже не розкаже, на щастя: кажуть, шансів на відновлення його спогадів майже нема.

Не хочу їх збільшувати.

Але треба було думати раніше. Зараз Сергійко міцно вчепився в мою руку і чекав, куди ж Адам нас поведе, а я мріяла провалитись крізь землю.

– Тут неподалік є чудовий сімейний заклад, – Зварич подивився мені в очі. – Наскільки я знаю, в них є дитяче меню. Різні супчики, котлетки…

– Фу-у-у-у, – Сергійко наморщив носа. – Ненавиджу супи.

– Я теж в дитинстві терпіти їх не міг, – Адам підморгнув малому. – Але я бачив там в меню чудові нагетси з ягідним соусом, і дітям їх зазвичай беруть.

– У вас є досвід? – спитала я. – Маєте дітей?

Має. Щонайменше сина.

– Ні. Лише похресника, часто воджу його в різні місця.

– Он як, – глитнула я. – Отже, свого похресника ви пам’ятаєте? – я закусила губу. Не варто про це було запитувати.

Від чужої людини це звучить щонайменше дивно. А ще може наштовхнути Адама на думки стосовно мене, викрити мене – а це останнє, чого я насправді повинна хотіти.

– Марчику п’ять, тож спочатку це був дуже смутний спогад. Але не лякати ж дитину? Ми провели разом кілька годин, і спогади почали повертатися. Кумів же я добре пам’ятав, ми дружили з мамою Марчика з дитинства. Мій лікар вважає, що я пригадаю все швидше, якщо контактуватиму з людьми з мого минулого.

– Тоді вам не варто витрачати на мене час, – я витиснула з себе подобу усмішки. – Навряд чи я гарна компанія для згадок.

– Ви врятували мені життя.

– Адаме…

– І я не можу розчарувати Сергійка. Я ж обіцяв вам вечерю, так, малий?

– Я хочу нагетси, – погодився син, зробивши з усієї цієї розмови тільки один справді важливий для нього висновок.

– Добре, добре, – здалась я. – Ходімо.

– А ми підемо пішки? Там дощик! Я бачив з вікна!

– Ми поїдемо на авто, – пообіцяв Адам. – У мене велика красива машина, покатаєтеся зі мною.

Підкорити сина машиною було простіше простого. Адам переможно всміхнувся, доки ми крокували до виходу з лікарні, і Сергійко аж підстрибував від нетерпіння, бажаючи побачити, в чому ж він поїде. Я намагалась тримати спокійну усмішку на обличчі. Витримка і ще раз витримка – от що мені зараз потрібно. Не можна дозволити переляку чи гніву проявитися.

Машина Адама, звісно, була розкішною. Він відчинив дверцята, що вели на заднє сидіння, і Сергійко застрибнув туди, ховаючись від дощу.

– У вас є дитяче крісло, – відзначила я похмуро, дивлячись у салон авто.

– Так. Для похресника.

– Ну звісно.

Я допомогла Сергійкові вмоститися, сама думала сісти спереду. Та коли випросталась, Зварич опинився на моєму шляху. Ми були один на один – син лишився в машині. Від напруги мало не іскрило повітря. Здавалось, одне слово – і я вибухну.

– Маргарито, – Адам спинився, простягнув руку, і його пальці торкнулися мого ліктя – короткий, невинний контакт, але я відчула, ніби мене вдарило блискавкою, – я дивлюсь на вас і не можу позбутися відчуття…

Він нахилився до мене.

– Що ми могли бачитись раніше, – прошепотів Адам. – Це правда, чи не так? Звідки я вас знаю, Маргарито? – ще пауза. – Чому ви снитесь мені ночами?

____

Любі читачі, вітаю вас у новинці! Це буде непроста, хвилююча історія про двох людей, що вже одного разу втратили кохання. Чи зможуть вони його віднайти - дізнаєтесь зі сторінок книги! 

Буду дуже вдячна за вашу підтримку! І не забудьте поділитись враженням, що думаєте про Адама та про Риту, як вони вам з перших сторінок!

Щиро ваша, Альма Лібрем.