Розділ 44. Подарунки.

Олівія стояла в одній з кімнат відпочинку імператорського палацу, одягнена у вишукану сукню ніжного кремового кольору, обшиту золотою ниткою та дрібними білими перлинками. Для цієї події вбрання для них з принцом обирала сама імператриця Ізабелла, тож Олівії вона обрала закриті туфлі, такого ж кольору, як і сукня, з невеличкими підборами, також їй завчасно зробили елегантну зачіску, та макіяж.

— Сьогодні ти й справді виглядаєш наче принцеса. — серйозно зауважив Філіпп, що стояв осторонь, сховавши руки в кишені.

— Так і має бути, від сьогодні вона по справжньому набуває статусу майбутньої принцеси, однак її заміжжя аж ніяк не змінить її становище, вона як і раніше залишиться спадкоємицею, та майбутньою герцогинею Гілберт. — пробуркотів Оскар.

Він все ще не міг до кінця змиритися з думкою, що його маленька донечка вже виросла, і збирається повʼязати свою долю з чоловіком. Оскар дивився на неї, таку дорослу, та красиву юну леді, але в його очах вона наче тільки вчора була маленькою десятирічною дівчинкою, якій важко було вправлятися зі звичайним важким мечем... Вона виросла, зовсім скоро вона закінчить школу, та вийде заміж, і тоді вже він вже остаточно має відпустити її в доросле життя. Якщо добре обдумати поведінку Олівії протягом цих пʼяти років, то слід зауважити, що вона вкрай рідко поводила себе по дитячому, згідно з її віком. Частіше з усього вона була стриманою, а всі її рішення були добре обдуманими та виваженими, не кожен дорослий так продумує все заздалегідь, як вона. Спочатку для Оскара це було трохи дивно, та згодом він звик, вирішивши, що можливо, це на краще, враховуючи яку саме роль їй потрібно буде зайняти в майбутньому.

Олівія тільки тихо спостерігала за ними двома, хвилюючись перед такою подією, адже імператор скликав мало не всю знать імперії, прямо як тоді, коли в нього народився первісток. Довго чекати не довелося, бо двері відчинилися, і до кімнати зайшла вся імператорська сімʼя.

— Вітаємо імператора, імператрицю, імператрицю мати та другого принца. — ввічливо привітався Оскар, і Олівія з Філіппом підтримали його.

— Вітаємо, герцога Гілберт, спадкоємицю Гілберт, та молодого пана Моргана. — відповів імператор, — леді Гілберт сьогодні виглядає неперевершено.

Доки імператор говорив, Ален вже підійшов до Олівії, ніжно взяв її руку, та поцілував.

— Вітаю тебе з днем народження, ти як завжди прекрасна...

— Дякую. — відповіла дівчина.

Ален огледівся назад, і помітивши, що старші всі зайняті розмовами, а Філіпп взагалі подумки рахує хмари, тож довго не думаючи, та все ще тримаючи Олівію за руку, повів її за поріг прочинених дверей сусідньої кімнати.

— Я маю для тебе дещо... — він дістав з кишені маленьку оксамитову коробочку та поклав її в долоню дівчині.

— Що це? — запитала Олівія.

— Твій подарунок, відкрий.

Олівія обережно відкрила коробочку, в якій красувався блискучий срібна каблучка, з витонченим візерунком навколо овального зелено-блакитного смарагду. Вона дістала каблучку, та почала розглядати її ближче, срібло було гладенько вичищено, а смарагд поблискував від світла, та нагадував очі спадкоємців роду Гілберт. Це однозначно було чудовим подарунком, Олівії він дуже сподобався, і ще приємніше було від того, що цю каблучку подарував їй коханий чоловік.

— Вона прекрасна, дякую. — підняла вона очі на Алена, та посміхнулася.

— Угу. Давай допоможу. — тихо промовив принц, а сам тільки й думав про те, яка вона сьогодні прекрасна, і в цю мить, йому хотілося знову поцілувати її... Але ж позаду стоять наглядачі...

Він обережно взяв каблучку, та запитав:

— Що ж, я запитую офіційно, як другий принц. — він перевів подих, — леді Олівія Гілберт, чи згодна ти стати моєю дружиною?

  На це дівчина посміхнувшись, відповіла:

— Тоді відповідаю офіційно, як спадкоємиця Гілберт, молодий пане Каліпсо Ален Розанна, я згодна стати твоєю дружиною.

  Ален був неймовірно щасливим сьогодні, адже нарешті він може твердо сказати, що вона, його наречена. Посмішка не сходила з його обличчя, коли він одягав каблучку своїй кохані на пальчик. Після цього, він знову подивився в її прекрасні, зелено-блакитні очі. Як же вона дивиться на нього, від одного тільки її погляду, він наче потрапляє в полон власних почуттів, і вибратися з нього, ой як не просто. Він знову забув, де вони знаходяться, та поцілував її, і цього разу поцілунок був справжнім, і... Тривалішим... Ну, на стільки це можливо було в їхній ситуації, адже всього за хвилину, цю картину помітив герцог Гілберт.

— Кхем! — голосно, та демонстративно закашлявся він.

Двоє закоханих, яких щойно впіймали за поцілунками були добряче присоромленими, тож обоє стали рівненько, відвернувшись один від одного, їхні очі від сорому блукали по всій кімнаті, а рожеві щоки палали, та вони все ще трималися за руки, не бажаючи відпускати один одного.

Оскар насупився ще більше, та знову пробурчав:

— Здається, одна особа вже й забула, що вона дещо мені обіцяла...

Це було зауваження в бік Олівії, і вона розуміла, що була винною, та вже було пізно щось змінювати, та й вона не хотіла нічого змінювати. Адже вона вже давно зрозуміла, що була неймовірно закохана в Алена вже багато років, тож відступати вона не збиралася. Олівія твердо вирішила, що саме з цим чоловіком вона хоче прожити своє життя. Дивлячись на нього, вона бачила не тільки привабливу зовнішність, а ще вірного радника, помічника, надійну опору, захисника, чоловіка, якому вона може довірити навіть власне життя, не сумніваючись в його вірності та надійності. Поруч з ним, вона відчувала себе в безпеці, а в його теплих обіймах, всього за мить забувалися всі тривоги та негаразди. Більшого годі й бажати.