Розділ 42. Втікачі. Святий. Розмови.

Десь на світанку, в замку Філс, доки всі собі тихенько спали, Амайя нишком кралася коридором. Вона була одягнена в теплу та зручну сукню, а чоботи тримала в руках, щоб своїми кроками не розбудити мешканців замку. Та, схоже сьогодні їй не щастить, бо один з мешканців теж не спав о цій порі.

Малік Саміль, тепло одягнений, так само тримаючи пару чобіт, крався коридором, точнісінько, як і Амайя. Зустрівшись в одному коридорі, вони кілька секунд обмінювалися поглядами, а потім мовчки обʼєдналися, та вийшли з замку разом.

— Ти чого це раптом не спиш о такій порі? — запитала Амайя.

— Не спиться... А ти? — зітхнув Малік.

— Мені теж... Всю ніч хвилювалася за Олівію...

— Впевнений, з нею все гаразд, адже другий принц пішов до неї, він точно не допустить, щоб з нею щось трапилося.

— Це вірно. Але як же решта мешканців? Я точно впевнена, що Святий Храм нізащо не відправить туди навіть найгіршого священника, отже лікувати поранених знову нікому.

— Та що в них там за історія, між герцогством Гілберт та Святим Храмом, що той ні за яких умов не хоче туди відправляти людей на допомогу? — ніяк не міг зрозуміти Малік.

— Та дурниця якась, ніби хтось комусь грошей не доплатив, от старий архієпископ і пішов на принципи. Але... Архієпископ Оландер вже давно не при владі, а Святий Храм досі дотримується тієї ж позиції. Отже, справа там, не в одних грошах.

Зі сходом перших променів сонця, двоє підлітків тихо йшли вулицями міста, а навколо ні душі, тільки ранні пташки підспівували їм в дорогу. Вони прийшли до будівлі телепортації, та по черзі перенеслися до герцогства Гілберт. Першою телепортувалася Амайя, а слідом за нею й Малік. Та коли він перемістився та вже розігнався вийти з будівлі телепортації, то наткнувся на спину Амайї, бо вона стояла, наче вкопана, ледве ступивши крок через поріг.

— Ти чого це... — почав говорити хлопець, та Амайя його перебила:

— Малік, ти це бачиш — запитала вона, — ми потрапили в пекло?

Багато будівель міста були якщо не повністю зруйнованими, то стояли без даху чи якоїсь частини стіни. В наслідок цих руйнацій, дошки, цегла, метал, та інші будівельні матеріали валялися вулицями, в перемішку зі всіляким сміттям, що порозносили Монстри. Зруйновані магазинчики, карети та вози, зіпсовані товари, що вже ніколи не будуть продані, були розкидані навколо, а налякані, та розгублені люди повільно топтали чорну та червону кров, що ріками лилася по землі, утворюючи нестерпно смердюче багно під ногами.

Малік з Амайєю повільно йшли вулицями міста до будівлі компанії, вони часто зустрічали поранених, і тоді всіх відправляли до «Темної Ночі», щоб там отримати необхідну медичну допомогу. Всю дорогу на їхньому шляху траплялися тіла Монстрів, їх було так багато, що прибирати їх доведеться, напевно, до самого вечора.

Нарешті добравшись до свого місця роботи, вони обоє були ще більше здивовані. У великому холі компанії, що на першому поверсі, зібралось десятки поранених людей. У кожного був свій біль, та всі якось тихо, та організовано чекали на допомогу, ніхто не сперечався за місце в черзі, чи за те, що їх досі ніхто не обслуговував. Люди півночі вже звикли справлятися з власними хворобами самостійно, всі добре знали, що їм навіть мріяти не варто про допомогу Святого Храму.

— Леді Філс, пане Саміль, нарешті ви тут! — обізвалася до них Софі Есфера. — Я така рада вас двох бачити, ви й гадки не маєте на стільки!

— Леді Есфера, ми чули, що на Головну Фортецю напала ціла орда монстрів, тож припустили, що після цієї ночі багатьом людям необхідна буде медична допомога. — пояснив Малік.

— Ще б пак! Тут знаходяться тільки ті, чиї рани можуть трохи почекати, а всі важкопоранені вже були доставлені до нашого медичного відділу, але там пані Кольт скоро з розуму всіх зведе. — бідкалася Софі, йдучи до медичного відділу компанії.

— Пані Кольт? — перепитала Амайя. — Вона ж не розуміється в медицині.

— В тому й справа. Ми не знали чи прийдете ви з паном Самілем на допомогу цього ранку, звісно ваші асистенти з лабораторії намагаються з усіх сил, але ж вони все ще не достатньо кваліфіковані, щоб приймати деякі рішення, тож для того, щоб якось врівноважити сили вони покликали на допомогу пані Кольт...

Цієї миті вони саме відчинили двері до приміщення лікарні, що зазвичай було тихим та просторим. Та зараз воно нагадувало справжній мурашник. Було забагато пацієнтів, яким необхідна невідкладна допомога, але надавати її було майже нікому.

— О Богине! Та не розбираюся я в цьому, як ви можете зі мною радитися в подібних питаннях? Зашити людині черево, це не одне й те ж саме, що зібрати якийсь магічний механізм! — раптом пронеслися крики Фіони десь з глибини залу.

Стільки поранених людей, стільки болю та страждань Амайя ніколи ще не бачила. Допомогти всім цим людям удвох було просто не можливо, адже в лікуванні навіть однієї людини лікар має брати на себе величезну відповідальність, а тут їх близько сотні. Побачивши змучені обличчя людей, їхні налякані очі, сповнені болем, Амайя раптом злякалася, почала сумніватися у власних силах. Її руки та ноги почали тремтіти й вона відступила на крок назад. Та всього за мить, тепла, сильна рука її нареченого, вже міцно схопила її за долоню, цим простим жестом, Малік наче передав їй все своє тепло та впевненість, і вона відразу ж припинила тремтіти.